Читать «Книга імен» онлайн - страница 60
Джилл Ґреґорі
Так має бути сім днів, протягом яких найближчі родичі Цві Гольдштейна виконуватимуть обряди поминальної жалоби.
Коли Capa Лія дізналася про вбивство чоловіка, вона взяла ножиці й розрізала комір своєї блузи, а потім зробила подібні розрізи на одежині дітлахів. Протягом семи днів, що називаються
Інші члени родин і друзі йшли нескінченним потоком підтримати сім'ю: хто їжею, хто молитвою, хто просто своєю присутністю. Девід і Йаель почувалися чужими в цьому морі щільного співчуття, утім, обоє розуміли, що їхнє вторгнення необхідне.
Коли племінниця Сари Дії забрала в неї дитину й примусила випити склянку соку, Йаель торкнулася руки молодої жінки.
— Місіс Гольдштейн, ми з професором Шепардом були в рабина Бен Моше, коли стався наліт, — промовила вона лагідно. — Нам прикро вас турбувати, але, будь ласка, приділіть нам трошки часу, можливо, це допоможе довідатися, хто спричинився до вашої тяжкої втрати.
Удова подивилася на них очима, сповненими болю.
— Ходімо зі мною.
Вона завела їх до невеличкого кабінету, заставленого книжками. Останнє світло згасаючого дня пробивалося крізь віконниці скромної, затишної кімнати, де пахло тютюном для люльки й засобом для полірування меблів.
— Мій чоловік — нехай спочине він із миром — проводив тут багато часу, читав, навчався.
Вона безпорадно озирнулася навкруги, ніби шукаючи те, що навіки зникло.
— Чим я можу зарадити?
Девід витяг із рюкзака карту Таро.
— Ця карта була серед речей, які рабин Бен Моше передав мені на збереження. Може, ви знаєте, чому він її ховав чи звідки вона взялася.
Capa Дія відсахнулася, коли Девід простягнув їй карту. Очі вп'ялися йому в обличчя.
— Вона віщує Смерть.
Жінка похитнулась і впала б, якби Йаель її не підтримала.
— Що ви маєте на увазі? — Йаель стривожено глянула на Девіда.
— Мій чоловік розповідав мені про цю карту. Рабин Лазар із Кракова надіслав її рабинові Бен Моше — хай благословенною буде його пам'ять — усього два тижні тому. Він сподівався, що рабин Бен Моше зможе дізнатися, хто саме замовив дві тисячі штук таких самих карт. — Губи в неї затремтіли, продовжувати їй було нелегко. — А ще — хто міг убити людину через друкарські форми.
— А кого вбили? — спитав Девід приголомшено.
— Друкаря. Друкаря з Кракова. — Capa Дія облизала пересохлі губи. — Його син був у дальній кімнаті, міняв фарбу на пресі, коли це сталося. Батько навчав його ремесла. Цві казав, що хлопчина чув суперечку між татом і якимось чоловіком — той говорив польською з сильним іноземним акцентом. Він пам'ятає того чоловіка: той заходив за два дні до інциденту й пропонував заплатити вдвічі більше, якщо друкар упорається за сорок вісім годин. А замовив він цілі дві тисячі карт.
У Девіда перехопило горло.
— Отже, залишилося ще 1999...
— А ви не знаєте, про що вони сперечалися? — спитала Йаель.
— Замовник вимагав, щоб йому віддали друкарські форми. Друкар відмовився, мовляв, він про таке й не чував. Той чоловік розлютився, наполягав на своєму. Тоді друкар перепросив і зайшов на хвилину до дальньої кімнати. Він відіслав сина додому, не хотів, аби той чув брудну лайку. Та не встиг хлопець вийти через задні двері, як пролунав постріл, — він побіг назад, але побачив лише, як із вікон виривається вогняне полум'я.
