Читать «Книга імен» онлайн - страница 4

Ось до нього йде Кріспін. Дивно, в нього теж під ногами немає підлоги.

Коли Кріспін наблизився, вони обоє подивилися вниз і побачили, що напруження в операційній сягнуло піку.

Девід почув, як хтось його кличе, але тієї ж миті Кріспін показав угору на яскраве світло.

— Неймовірно, правда?

«Отак, — подумав Девід. — Справді неймовірно. Навіть дивовижніше за північне сяйво, яке я бачив минулого літа».

Кріспін рушив назустріч цьому світлу, і Девід попрямував за ним. Раптом сліпуче сяйво огорнуло їх. Вони опинилися всередині нього й попливли якимсь довгим тунелем. Попереду було ще яскравіше світло, і вони рушили швидше.

Девідові тепер було так спокійно, так радісно. Так затишно.

Раптом він зауважив у неземному світінні в кінці тунелю рух, і крізь тишу до нього долинув якийсь дивний гомін. Кріспін застряг десь позаду, тимчасом як Девіда щось тягнуло далі, неначе велетенський магніт.

І тут трапилося незбагненне.

Гомін перетворився на заглушливий рев: Він побачив перед собою обличчя. Невиразні, розпливчасті, вони про щось благали. Сотні. Тисячі.

О Боже! Хто ці люди?

Він почув протяжний крик. Здається, минула вічність, доки він збагнув, що це його власний голос.

— Він помирає! Дефібрилятор! — крикнула Генрієта.

Доші занесла розряди над Девідовими грудьми.

— Готово! — І дала розряд.

— Ще раз! — наказала Генрієта. Схилившись над цим чорнявим підлітком, вона відчула, як на обличчі в неї проступає піт. — Девіде, повернися. Девіде! Слухай мене. Повернися!

Доші стояла з розрядами напоготові. Генрієта швидко глянула на монітор. Тиск далі на нулі. Пульс ледь-ледь пробивається. Чорт забирай!

— Доші, ще раз!

Затри години доктор Генрієта Гарднер закінчувала паперову роботу. День був важкий. Усе почалося з тридцятип'ятирічної жінки з серцевим нападом, тоді немовля, що поранило собі голову виделкою. А насамкінець троє підлітків, яким одного морозного пообіддя заманулося ризикнути життям — видертися на якийсь клятий дах.

Одна обійшлася синцями на шиї та зламаною рукою.

Інший розтрощив праве стегно й нині перебував у глибокій комі.

А ще одного вона насилу вирвала з лещат смерті. Цікаво, чи бачив він оте світло?

Зітхнувши, доктор Генрієта Гарднер поставила теки на полиці й пішла додому годувати собаку.

Розділ перший

АФІНИ, ГРЕЦІЯ

Дев'ятнадцять років по тому

ауль ла Дусер, щось собі наспівуючи, відчинив багажник винайнятого «ягуара». Потихеньку витяг із-під вовняного пледа гвинтівку й раптом відчув, що страшенно зголоднів. Що ж, лишилося недовго. Дорогою, приблизно за десять миль до цього місця, він помітив таверну просто неба, і йому страшенно захотілося тушкованої ягнятини з чаркою анісового лікеру.

Він подивився на годинник. Часу досить. Із двома охоронцями він уже покінчив, скотивши їхні тіла вниз із пагорба. Він випереджав графік — за п'ять годин він поверне авто й полетить до Лондона, щоб чекати там наступного завдання. Часу вистачить навіть на дві чарки анісового лікеру.