Читать «Книга імен» онлайн - страница 3
Джилл Ґреґорі
Тепер же в операційній було повно медсестер і поліцейських, а Рамірез, головний хірург, запихав дванадцятирічній дівчинці в горло ендоскоп.
— Цьому хлопцеві треба негайно зробити томографію! — крикнув він Оззі, медбратові, який повіз одного з новоприбулих пацієнтів на просякнутому кров'ю візку до ліфта. Той не рухався, одна нога в нього була вигнута під неможливим кутом. Над правим оком зяяла глибока рана, з обох вух сочила кров.
— Що в нас? — Генрієта кинулася до хлопця у светрі з джерсі, і Тереза, молода лікарка на чергуванні, відступила вбік. Светр у хлопця роздерся посередині, і було видно закривавлені груди.
— Вони впали з даху, — пояснив інший медбрат. — Летіли три поверхи та ще й повз фронтон.
Справи в хлопця були кепські.
— Це син сенатора Шепарда. — Доші підкотила кисневий бак до голови пацієнта. — А той інший, якого Оззі повіз на томограф, — син швейцарського посла.
— Як його звати?
Доші зазирнула в картку.
— Девід. Девід Шепард.
Генрієта знову подивилась на понівечене тіло Девіда Шепарда й спохмурніла.
— Схоже, пошкоджена грудна клітка, зламана ключиця, опущена легеня...
Доші вправно вставила пластикову кисневу трубку хлопцеві в трахею.
— Інші приходили до тями кілька разів, а цей весь час непритомний.
З тонометра знову зі свистом вийшло повітря. Генрієта глянула на монітор. Тиск у малого швидко падав.
ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ, НЬЮ-ЙОРК
Генеральний секретар Альберто Ортеґа закінчив промову, й зала вибухнула оплесками. З усмішкою Ортеґа протиснувся крізь натовп дипломатів, потискаючи руки та приймаючи привітання з нагоди ухвалення поправки до Конвенції про рабство, уперше підписаної в Женеві 1926 року. Його погляд блукав залою й нарешті зупинився на знайомій постаті аташе.
Вираз обличчя в Ортеґи не змінився, навіть коли Рікардо наблизився до нього й поклав йому в руку скручений папірець.
Опинившись у своєму кабінеті, подалі від галасу преси й штовханини, він замкнув на ключ різьблені дубові двері й розгорнув записку. Читаючи, примружився.
