Читать «Книга імен» онлайн - страница 147

У Матіаці в Сьєрра-Леоне, у Ливнах у Росії, у Токаї в Угорщині — і ще у двадцяти восьми селах і містах по всьому світі нове покоління ламед-вовників досягало духовної зрілості, одне за одним.

Чисті серцем, із душею, сповненою добра й співчуття, вони не усвідомлювали, — і жоден із них ніколи й не дізнається про те, яка дивовижна сила криється в самому їхньому існуванні.

Розділ шістдесят третій

МІСЯЦЬ ПО ТОМУ, В ІЗРАЇЛІ

ОЗЕРО КІННЕРЕТ (ГАЛІЛЕЙСЬКЕ МОРЕ)

абережна Тіберіади аж сяяла від розлогих пальм, апетитних продуктових яток і численних туристів, а Девід розшукував у натовпі Йаель. Коли він побачив її в кінці променади, одягнену в лимонно-жовті штанці-капрі й чорну шовкову безрукавку, то трохи здивувався. Чомусь він завжди уявляв Йаель у зеленому шовковому піджаку й чорній спідниці, що були на ній того ранку, коли вона рвучко ввійшла до кабінету рабина Бен Моше й зажадала, щоб він віддав їй агат.

Тепер агат повернувся до Єрусалима. Разом із бурштином та іншими самоцвітами з нагрудника Аарона, які вони відібрали в гносеїв.

У руках Девід тримав щоденник. Щоденник теж залишиться тут.

Пробираючись крізь натовп до Йаелі, він, як у мінливому калейдоскопі, побачив усі події минулого місяця. Тиждень провів він у Санта-Моніці разом зі Стейсі, — на запрошення Мередіт і її чоловіка. Гостювати в домі Лена Лахмана виявилося не так химерно, як він собі уявляв. Стейсі схотіла, щоб він був поруч. От він і був поруч.

Девід узяв відпустку в університеті. Він досі не міг отямитися після смерті Ділона, Гатча та Єви.

Забої та переламані ребра ще боліли. Але його рани загояться й забудуться. Лишається сподіватися, що розвіються і спогади Стейсі.

Дивна річ, вона недуже цікавилася, що спричинило оті поневіряння та випробування. Девід мав намір сказати, що все пояснить, коли вона підросте. Проте в цьому не було потреби. Здавалося, якось інстинктивно Стейсі ні про що не розпитувала й була рада забути всі свої страждання. Ламед-вовники, пригадав він, не усвідомлюють, ким вони є насправді.

Мередіт водила дочку кілька разів до психотерапевта, і той підтвердив, що Стейсі духовно не травмована пережитим. Девід був радий чекати, доки вона не схоче довідатися більше.

Він обігнав якусь родину, що поспішала до ятки з фалафелями — бобовими котлетками зі спеціями, і тут йому в очі блиснула срібна сережка, що заплуталась у темних кучерях Йаелі. Жінка наближалася — Девід уже бачив її усмішку. Бачив низки різнобарвного намиста на шиї. Бачив плавне колихання стегон.

Йаель уповільнила крок — і очі в неї засвітилися. Вона стала навшпиньки й легко, мимохідь торкнулася губами його вуст.

— Я найняла рибальський човен. До самого вечора.

— Їдемо на пікнік?

Вона усміхнулася.

Годиною пізніше вони були вже далеко від гомінкої набережної, самі в дерев'яному човні, і правили на глибину. Вода була спокійною, виблискувала яхонтами, а над нею здіймалося місто Тіберіада, що — як і Сафед — належало до чотирьох найсвятіших міст Ізраїлю.