Читать «Книга імен» онлайн - страница 136
Джилл Ґреґорі
— Біжімо з нами, янголятко, — мерщій!
Розділ п'ятдесят восьмий
— Готовий вислухати пропозиції. — Девід витер спітніле чоло. — Який план у тебе?
— Роздобути ті самоцвіти, що знаходяться в них.
— А ви їх бачили? — подалася до нього Йаель.
— Бачив два: усередині скляного футляра з підсвічуванням. У їхньому штабі за балконом, де збирається вся верхівка.
— Ти там був? — Брови Девіда злетіли в здивуванні.
Ділон скривився.
— Недовго. Причепився до свого нового найкращого друга. Коли ми спускалися тими сходами, хтось із його колег визирнув з-за скляних дверей штабу та попросив зайти поговорити. Я дійшов тільки до порогу, але добре роздивився, що лежить у футлярі.
— І їх можна дістати? — спитав Девід.
— Якщо розбити футляр... Але втрапити до кімнати... — Ділон сумно похитав головою. — Я спустився нижче в пошуках якоїсь схованої зброї: сокири, металевої труби абощо. Натомість знайшов своїх друзів.
Йаель коротко усміхнулася до нього та простягнула руку, забризкану кров'ю.
— Йаель Гар-Пац.
— Перепрошую, куди тільки поділися мої манери, — промурмотів Девід і подивився Ділонові просто у вічі. Його охопило розкаяння, яке він не міг висловити. — Я мусив тобі довіряти, — мовив він хрипко. — Вибач мені.
— Сплатиш рахунок за три майбутні спільні сніданки в барі — і ми квити з тобою.
Раптом знизу пролунали важкі швидкі кроки.
— Змиваймося, — вихопилось у стривоженого Девіда. Вони гайнули на головний ярус, там рушили до великої зали, але раптом зупинилися, — з півдюжини Темних янголів сунулися їм назустріч.
— І що тут у нас відбувається? — почувся позаду жіночий голос.
Девід одразу ж його впізнав. Приголомшений, він різко обернувся й зустрівся із владним поглядом Кетрін Вонамейкер.
— Чому ви не привели Джадда? — Девід зціпив зуби. — Гарна вийшла б родинна зустріч.
Сміх її розкотився глумливо.
— Джадд гадає, що я зараз у Джорджтауні, збираю кошти для симфонічного оркестру.
— Джадд зателефонував вам, коли ми вийшли з ресторану в Нью-Йорку, так? Не він видав нас — ви.
Девід стрибнув до неї, притяг до себе й став обличчям до Темних янголів. Йаель кинулася до нього, притиснула пістолет Доміно до шиї Кетрін, а Ділон приготувався відбивати напад.
— Зупиніться — інакше вона труп! — вигукнув Девід.
Він почув гупання багатьох ніг, від яких аж гуділи сходи. Паніка вистрелила в кров адреналіном.
За кілька хвилин їх оточать Темні янголи.
Кетрін пручалася, і він стиснув її міцніше.
— Ворухнись лишень — і я стрілятиму, — попередила Йаель.
Біг Темних янголів коридором не вповільнювався.
— Де моя донька? — Голос Девіда врізався у вухо Кетрін, а пальці аж вдавилися їй у тіло.
— І знала б — не сказала. Здавайся, Девіде. — Вона вивернула голову й устромила в нього злостивий погляд. — Ти програв.