Читать «Книга імен» онлайн - страница 127

— Я хочу, щоб її віддали мені, коли знайдуть.

Очі ді Стефано блиснули крижаним холодом.

— Її вб'ють, коли знайдуть, — відрізав він без зайвих емоцій. — Ти вже тут ні до чого, Зміє. Твоя роль закінчилася, й успішно закінчилася, можу додати. Наш час настав. Не існує жодної причини залишати Стейсі Лахман живою. Девід Шепард не зумів нам перешкодити, а коли її життя обірветься, — ми перемогли. Єдине, про що треба зараз подбати, — як підготуватися до кінця. І до нашого початку.

При цих словах якийсь гуркіт прокотився кам'яною стелею тунелю. Ді Стефано й Кріспін підвели голови.

— Черль. — Ді Стефано глянув на годинник і усміхнувся. — Уже мертвий або помре за мить. Залишається вона одна.

Мозок Кріспіна гарячково працював. Ще не на часі. Він не готовий.

Колись він саме так і планував. Тепер усе змінилося — чогось бракувало. Зв'язок Девіда Шепарда зі Стейсі Лахман усе змінив. Тепер він хотів отримати й амулет, викрадений у нього, і компенсацію за роки життя, проведені в комі, і насолоду від помсти. Тільки тоді — вознесіння. Ані миттю раніше.

Він відвернувся від ді Стефано без єдиного слова. Якщо проводир Кола вважає, що може мене зупинити, — він гірко помиляється. Якщо я першим знайду дівчисько, воно моє. І тільки я вирішуватиму, коли їй помирати.

САУТГЕМПТОН

Три далекобійні гвинтівки гримнули у якісь півсекунди.

Джек Черль звалився на землю, його рідні заголосили, а люди кинулися хто куди, ховатися.

— Чиста робота, хлопці. До зустрічі в Лондоні. — Голос Джефрі Бейлза прокректав у навушниках двох інших Темних янголів, хоча їхні машини вже від'їхали від причалу досить далеко.

Бейлз витяг свій мобільник і почав друкувати одним пальцем повідомлення.

«Справу зроблено».

Розділ п'ятдесят четвертий

евід і Йаель поклали свої карти Таро на стійку реєстрації. Девід затамував подих, коли жінка владним жестом узяла їх і почала розглядати, — лицьовий бік, тоді зворотний. Перевіряє номери, зрозумів він.

З блискавичною швидкістю вона набрала щось на комп'ютері й подалась уперед, невдоволено читаючи з монітора. Потім різко підвела голову й уп'ялась очима в Йаель.

Не вірить. Девідове серце калатало, хоча він і вдавав, ніби захоплюється велетенською картою Ліхтенштейну на стіні праворуч від нього. От зараз Темний янгол наведе пістолет і нам кінець.

Він відчував, як наструнчилася Йаель. Як піт проступає під пахвами. Зараз стрибну, зіб'ю його з ніг...

Не встиг він і ворухнутися, як жінка гавкнула до Йаелі. — Ваше ім'я? Назвіть.

На цих словах Темний янгол зробив крок уперед, і його міцні пальці стиснули пістолет.

— Якась проблема?

— Жодних проблем, — холоднокровно відповіла Йаель. — Моє ім'я в комп'ютері. Моя карта — у вас.

— Проблема є, — відрубала жінка. — Ця карта видана чоловікові.

— Бути гою не може, — втрутився Девід.

— Очевидно, ви помилилися. — Тон у Йаелі був крижаним. Якби Девід не знав правди, він би повірив, що вона справді обурена до глибини душі. — Я хочу поговорити з прем'єр-міністром ді Стефано. Або з Кріспіном Мюллером. Негайно.