Читать «Леді Африка» онлайн - страница 185
Пола Маклейн
— Хотів би я знати, який у цьому сенс, — мовив батько.
Я, вочевидь, здивувала його і, хоча й не знала, що він мав на увазі під «цим» — аероплани чи від’їзд із «Мелели», сказала:
— Сядь якось у літак до Тома. Ти все зрозумієш.
Він читав чорну племінну книгу — свою давню біблію. Його пальці швидко погладили її корінець, а потім він похитав головою.
— Я знаю, де моє місце.
— І я також, — сказала я, і мої слова були правдою.
— Що робитимемо з кіньми?
— Зараз не можу сказати. Врешті-решт, вони також належать і Менсфілду. Можуть минути роки, перш ніж владнається наше розлучення. Але, хоч би що там було, я хочу сама заробляти собі на життя. Я
— І це можна зробити за допомогою літака?
У його голосі звучала недовіра.
— Можливо. Том каже, що настане час, коли літаки переправлятимуть людей на далекі відстані так само, як це роблять нині кораблі. Я можу займатися цим. Перевозити пошту та посилки, а може ще щось. Деніс хотів вистежувати звіра з повітря та повідомляти про це мисливцям.
Уперше після похорону я вимовила його ім’я вголос. І хоча відчула в горлі біль, я знала, що згадати його зараз було варто. Він був тим, завдяки кому я взагалі почала вчитися літати.
— Але це дуже небезпечно. Я знаю, що не повинен тобі цього казати, — він втупився у свою каву, замислившись. — Тебе, здається, ніколи ніщо не лякало, чи не так?
—
Було вже доволі пізно, й ми обоє надто стомилися, щоб сказати ще щось. Я поцілувала батька в чоло й побажала доброї ночі. Але коли лягла в ліжко, попри втому, навіть виснаження, відчула дивний прилив енергії.
У думках все стало таким ясним, яким не було всі останні роки. «Мелела» ненадійна. Якогось дня вона — більш ніж імовірно — зникне, як і «Ґрін Гіллз». Пегас помре так само, як і Буллер — герой мого дитинства. Мій батько поступово або відразу полишить мене. Приходитимуть нові й нові зміни... і я переживу їх, як пережила той день, коли моя мати сіла в потяг і перетворилася на дим. Тоді мене знайшло плем’я, яке дало мені справжнє ім’я, але, зрештою, Лаквет було лише іменем. Я вигадала ту Лаквет, бо була розбита й навчалася любити дике замість того, щоб його боятися. У радісному збудженні від полювання я стрімголов мчала вперед навіть тоді, або особливо тоді, коли це було так важко.
Тепер я стояла на порозі іншого великого повороту, можливо, найважливішого в моєму житті. Небо забрало Деніса, але я знала, що там, нагорі, також є життя — і воно підходило мені. Почуття великої свободи та неймовірної краси було щільно пов’язане з ризиком і страхом. Пілотування вимагало більше хоробрості та віри, ніж було у мене насправді, але я хотіла цього всім серцем, усією своєю суттю. Я наполегливо працюватиму і, мабуть, це божевілля — казати, що я хочу стати кращою і присвятити цьому своє життя, — але це було саме тим, чого я зараз бажала.
Наступного ранку я прокинулася раніше за Тома. Зібрала свої нечисленні речі й чекала на нього в темряві. Коли він побачив мене, то лише усміхнувся, напевне, розуміючи, що я вирішила та що буде далі.