Читать «Танець білої тополі» онлайн - страница 4

Тож на цілих два тижні малій здихлі, тобто Вероніці Величко, було гарантовано камеру-одиночку. Вона не дуже тим переймалася – побути хоч трохи наодинці не так і погано: ніхто не буде будити вранці, шарпати, штовхати, наказувати, кричати, щось відбирати або вимагати. Лежи собі, термометра під пахвою тримай та медсестру Любу слухайся. Якщо чесно, Ніка навіть полюбляла хворіти, хоч ніколи нікому в цьому не зізнавалася. Бо ж хіба нормальні дівчатка можуть любити хворіти?

Але цього разу хвороба взялася за неї так, що ні ковтати, ні дихати. А за кілька днів, коли гарячка спала і горло вже не роздирав гострими пазурами лютий звір із таємничим назвиськом фолікуляр, їй стало страшенно нудно. Крізь прочинену кватирку пробивався аромат стиглих синіх венгерок, що погойдувалися на гілці біля самого вікна. У мілкому продовгуватому гумовому басейні, облаштованому в дворі, плюскалися дітлахи із середньої групи. Молоденька няня проганяла приблуду кота, який іще з весни занадився до сиротинця (може, він також сирота і хотів, щоб його прийняли до гурту?). А їй, ув’язненій у палаті, тільки й заняття, що гіркі пігулки й мікстуру ковтати та від болючих уколів ойкати.

Попросила медсестру Любу, щоб принесла книжку з малюнками. Читала вона ще тільки по складах, зате картинки могла розглядати годинами. Люба спочатку пообіцяла, а потім лише руками розвела: Аделіна Марківна не дозволила, сказала, що книжку потім треба буде повернути в бібліотеку, її будуть читати інші діти, а отже, якісь там заразні коки від Ніки можуть перелізти й до них. Дезинфікувати книжку також зайва морока. Тож хай трохи потерпить.

Терпіти їй не довелося. Няня Натуля принесла в палату цілу купу книжок. Сказала: це її, з власної бібліотеки. Коли Невеличка їх прочитає, може залишити тут. А як Аделіна Марківна не дозволить, вона забере їх назад додому.

Аделіну Марківну в дитбудинку боялися геть усі, навіть директор. А вона боялася тільки інфекції й постійно змагалася з її величезними полчищами вірусів та мікробусів. Цього разу змагання виграла Аделіна. Але інфекція, мабуть, страшенно розлютилася, що їй не дали розгулятися по всьому сиротинцю. Розлютилася на лікарку, а доконати вирішила Ніку – з горла направила своє невидиме військо до суглобів, і проклятущі коки взялися гризти коліна. Гострі дівчачі колінця враз почервоніли, набрякли й округлилися, пухкими подушечками нависли над тонкими паличками ніг. Уночі вони так пекли, ніби хтось обклав їх гірчичниками. Ніка не могла стати на ноги.

Знову була гарячка. Ніці ввижалося, що в густому сірому тумані за нею женуться якісь страховиська. Щодуху втікала від них. Вони реготали, корчили потворні пики, показували червоні язики. Вона задихалася і падала. Тоді знову підводилася і бігла. Не знала куди. Головне: відірватися від переслідувачів, втекти, бо десь попереду має бути порятунок.

Коли гарячка відступила і туман розсіявся, вона побачила, як у вікно зазирає вранішнє сонце, а біля ліжка у старенькому, добряче потертому кріслі дрімає Натуля. Вузол у неї на потилиці розпустився, волосся впало на праве плече і скрутилося на ньому калачиком, як сива змійка.