Читать «Донор для небіжчика» онлайн - страница 126

* * *

22 жовтня, 01:43

Уперше він побачив її так близько після всіх тих ночей, проведених у багатогодинному чеканні біля малюсінького підвального віконця. Побачив і навіть доторкнувся до неї… До нього.

Він був жахливий і прекрасний, як ніщо в світі!

Наступної миті він раптом усвідомив, що таємниця помирає… Зрозумів за ту неймовірно довгу мить, коли його рука тягнулася до нього, щоб доторкнутися… Але навіть це не могло знищити трепетної всепоглинаючої ейфорії. Її близька смерть — це не було головним. Як і те, що він уже не міг згадати власного імені.

Він потрібний їй — ось що було.

Він повинен віднести його в Притулок — рішення прийшло саме собою, просто і зрозуміло.

…він потрібний…

…у Притулок…

Спочатку він спробував нести тіло на руках. Але для нього, вкрай виснаженого, це було непосильною задачею — з таким самим успіхом він міг пробувати підняти власну тінь.

Після хвилини вагань він підняв верхню частину тулуба й, захопивши голову руками, потягнув…

Шлях від кущів до будинку був важким і повільним. Сантиметр за сантиметром він тягнув тіло спочатку по мокрій землі, покритій тьмяною осінньою травою, потім по асфальтованій дорозі. Він рухався один-два метри, кілька секунд відпочивав і знову продовжував повзти, з усіх сил упираючись у землю. Найважче було перебратись через бордюр тротуару перед під’їздом.

Досягши, нарешті, під’їзду, він сів на поріг біля входу, щоб перепочити. Його зовсім не тривожила думка, що їх може хтось побачити. Утім, думки в нього взагалі були відсутні. Була тільки мета — досягти Притулку.

Велика частина шляху вже була позаду, але починалося найважче — підйом сходами.

Це забрало майже чверть години й весь убогий залишок його сил.

Зупинившись перед дверима Притулку, бомж, не задумуючись, повернув ручку й відкрив їх, так, немов знав, що двері на замок не зачинені. Він просто рухався до мети, як сновида.

Коли він зі своєю ношею був уже в квартирі, протяг закрив із грюкотом вхідні двері, мов невидимий воротар Притулку. Доволікши тіло до вітальні, бомж звалився просто на підлогу поруч із ним.

Він дійшов до мети…

* * *

22 жовтня, 03:31

Ігор змусив себе розплющити очі. Здавалося, наче повіки склеєні: тільки не клеєм, а запеченою кров’ю. Він побачив лікаря, який схилився над ним і оглядав його голову. Помітивши, що Ігор отямився, лікар зробив заспокійливий жест, щоб він не рухався. Ігор кивнув у відповідь.

Біль у правій передній частині голови був дуже сильним. Він скосив убік очі і зрозумів, що досі перебуває у тій же незнайомій квартирі, тільки вже в коридорі, де знепритомнів. За спиною лікаря «швидкої допомоги» двоє санітарів із мовчазною недбалістю готували носилки.

Поки лікар обробляв на його голові рану, Ігор намагався згадати, як він опинився попереднього разу в цій квартирі, бо зовсім не розумів, де перебуває.