Читать «Донор для небіжчика» онлайн - страница 127

Він лежав на підлозі, і перед ним із якоїсь полірованої поверхні відбивалося незнайоме бородате обличчя з довгим заплутаним волоссям, що спадало на очі… Він ледь упізнав себе. Ігор почувався так, ніби не лише довго голодував, а й багато днів підряд займався каторжною роботою. Усе тіло нило, змучений шлунок відгукувався гострим болем, наче там улаштувало гніздо сімейство ненажерливих паразитів.

Він побачив, що перебуває у великій мебльованій кімнаті. Машинально Ігор відзначив сильний запах бензину, змішаний із чимось кислувато-кислувато-кислувато-різким.

Він був настільки розгублений, що не одразу помітив іще дещо. За півметра від себе. Щось, схоже на мумію. І на якусь мить йому навіть згадалося…

Але запаморочення змусило його знову притулитися до підлоги, і те, що було вже готове вирватися зі схованок пам’яті, зникло.

Він пролежав невизначений час, коли раптом до його затуманеної свідомості дійшло, що мумія ворушиться…

Її рухи нагадували конвульсії.

Він збирався підвестися на ноги, бо інакше йому довелося б буквально перелазити через цю моторошну істоту, що смикалася. І тоді очі мумії відкрилися. Кілька митей вони дивилися один на одного… а потім висушена тварина спробувала його схопити. Він міг заприсягтися чим завгодно — вона хотіла вбити його!

Але, схоже, вона помирала. Тому що рука, схожа на гілку засохлого дерева, промахнувшись, майнула біля його голови і здерла шкіру від середини чола до правого вуха. Немов по його черепі пройшовся напилок. Від шоку він майже не почував болю. Це навіть додало сили: Ігор підхопився одним ривком на ноги й перестрибнув через тварину.

Кров залила праве око й половину обличчя, але, здавалося, його мозок запрацював у кілька разів швидше. Він миттєво зорієнтувався, в якому напрямку потрібно рухатися, відзначив кожну необхідну для відступу деталь і навіть устиг прикинути довжину телефонного шнура, який захопив по дорозі. Потім Ігор вискочив із кімнати й захлопнув за собою двері, опинившись у коридорі.

Там він знову сів на підлогу — голова несамовито крутилася, — й підпер спиною двері вітальні. На щастя, вони відчинялися назовні. Це давало більше шансів їх утримати в разі потреби. Телефон він поставив собі на коліна; тепер треба було набрати номер — дуже простий, лише з двох цифр. Якби він спробував знову встати на ноги, щоб утекти з квартири, то просто знепритомнів би.

Залишалося лише набрати номер «швидкої допомоги» і встигнути попросити їх приїхати раніш, ніж його остаточно покинуть сили. Руки тряслися від напруги і слабкості, він довго не міг повернути диск на довгому нулі і благав, щоб лінія виявилася вільною з першого разу.

Безупинний дзенькіт у вухах підсилювався з кожною секундою, але він чітко чув, як тварина в кімнаті повзе по підлозі, наближаючись зі зворотного боку дверей.

Потім на двері обрушився удар… другий… третій…

Але вони були не сильні й незабаром перейшли в часте дряпання, ніби з вітальні намагалися вибратися три дюжини скажених котів.