Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 176
Томас Харріс
Вони не йшли.
Унизу, в колодязі, воно щось сказало, але Ґамб не звернув уваги. Дверний дзвінок усе дзеленчав і скреготав, наче хтось похилився на кнопку.
Краще піти нагору й визирнути на ґанок. Довгоствольний «пітон» не вміститься в кишеню халата. Ґамб залишив його на столі в робочій кімнаті.
Він уже піднявся сходами до половини, коли дзвінок замовк. Він перечекав кілька секунд. Тиша. Він усе одно вирішив поглянути. Коли він ішов через кухню, то в двері з чорного ходу наполегливо постукали, і він підстрибнув. У коморі біля чорного ходу лежала помпова рушниця. Він знав, що вона заряджена.
Він зачинив двері до сходів, що вели в підвал, – тепер ніхто не почує крики, навіть найгучніші, у цьому він був упевнений.
Знову стукіт. Він трохи прочинив двері, не знімаючи ланцюжка.
– Я дзвонила в парадні двері, але ніхто не відчинив, – сказала Кларіс Старлінг. – Я шукаю родичів місіс Ліппман, ви мені не допоможете?
– Вони тут не живуть, – відповів містер Ґамб і зачинив двері.
Він уже пішов до сходів, коли стукіт відновився, цього разу ще гучніший.
Він знову відчинив двері на ланцюжку.
Молода жінка піднесла до щілини посвідчення. Там було написано «Федеральне бюро розслідувань».
– Вибачте, але мені треба з вами поговорити. Я хочу розшукати родичів місіс Ліппман. Я знаю, що вона тут жила. Я хочу, аби ви мені допомогли, будь ласка.
– Місіс Ліппман уже давно померла. У неї не було родичів, принаймні мені про них невідомо.
– А як щодо юриста чи бухгалтера? У когось мають зберігатися її ділові записи? Ви були знайомі з місіс Ліппман?
– Побіжно. У чому проблема?
– Я розслідую смерть Фредріки Біммел. Представтесь, будь ласка.
– Джек Ґордон.
– Ви були знайомі з Фредрікою Біммел, коли вона працювала на місіс Ліппман?
– Ні.
– Вона була такою великою, товстою.
– Може, бачив, я не певен. Я не хотів грубіянити, просто щойно з ліжка… У місіс Ліппман був адвокат, імовірно, в мене десь залишилась його візитка, треба пошукати. Ви не хочете зайти? Бо я зараз задубію від холоду, і будь-якої миті в щілину проскочить моя кішка. Вона кулею помчить надвір, я не встигну її впіймати.
Він пішов до столика зі зсувною кришкою в дальшому кінці кухні, відчинив його та зазирнув у кілька скриньок для паперів. Старлінг зайшла в дім і дістала з сумки блокнот.
– Ота жахлива справа, – сказав він, риючись у столі. – Здригаюся щоразу, як про неї згадую. То скоро когось упіймають, як ви гадаєте?
– Ще ні, ми працюємо над цим. Містере Ґордон, ви переїхали в цей будинок уже після того, як померла місіс Ліппман?
– Так.
Ґамб нахилився над столом, стоячи спиною до Старлінг. Він висунув шухляду та почав у ній порпатися.
– Тут лишилися її записи? Ділові папери?
– Ні, геть нічого. А що, ФБР уже має якісь ідеї? Бо тутешня поліція сном-духом ні про що не відає. У них уже є опис чи відбитки пальців?
Зі складок халату містера Ґамба виповзла міль «мертва голова». Вона зупинилася посередині його спини, приблизно там, де мало бути серце, й розправила крила.
Старлінг склала блокнот у сумку.
