Читать «Перлини української класики» онлайн - страница 9

Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее.) То-то бо i є, дурочка ти безсережна!

Стеха. Що менi робить, коли я дурочка?

Хома. А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

Стеха. Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не забули бiдної Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви… (Притворно грустит.)

Хома. От же i нагадали козi смерть! Знов своє. Сказав, так i зроблю.

Стеха. Чи мало що люди обiщають, коли їм припаде нужда?

Хома. Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею хорошенько по-своєму, i коли теє… то завтра i мiж нами онеє.

Стеха. Казав пан – кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу вiзьму.

Хома. Який тут грiх? Дурниця все те!

Стеха. Забожiться, що женитесь, тодi, їй-Богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нiчого не буде, їй-Богу!

Хома. От же їй-Богу, далебi!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На менi?

Хома. Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i дамо! Уже ти менi в печiнках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха. Якi тут витребеньки?

Хома. Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконпонувати так, щоб вона не знала, вiд кого старости, а то – чого доброго – усе пiде шкереберть.

Стеха. Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночцi – що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подумаєш, усiм, усiм лучче вiд молодого. Молодий… та що й казать? нiкуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий – тихий-тихий i покiрний.

Хома. Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та, гляди, – гарненько побалакай з нею.

Стеха. А потiм чи можна менi буде пiти на вечорницi? Я вже зовсiм упоралась. Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.

Хома. У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi. О, вже менi та Мотовилиха!

Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нiчого!

Хома. Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама полагодь рушники.

Стеха. Та вже усе напоготовi. (Уходит.)

Хома. Злигався я з дияволом… (Оглядывается.) Що ж? Не можна без цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. (Немного помолчав.) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде – побачимо. Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.) Думай собi, голубко, та гадай, що… а воно зовсiм не так буде. Закинь тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки – тесть полковника!.. А що далi – се наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червiнцi, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! От тобi й сотник! Ще в Братськiм серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на їй? Брехня! Вiд огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.