Читать «Проект «Україна». Галерея національних героїв» онлайн - страница 283
Андрій Юрійович Хорошевський
Блохін Олег Володимирович
(народився у 1952 р.)
У родині Блохіних ніколи не говорили: «не бігай, не стрибай, сиди тихо»; навпаки – заохочували до руху обох синів, старшого Миколу і молодшого, що народився 5 листопада 1952 року, Олега. Це не дивно: адже їх мама Катерина Захарівна була багатократною чемпіонкою УРСР зі спринту, 68 разів вносила поправки в рекорди України, а батько Володимир Іванович, хоч і не досяг небувалих висот, але теж був прекрасним легкоатлетом і серйозно захоплювався футболом.
15 вересня 1962 року Олег Блохін, склавши вступний іспит – технічні прийоми і гру в міні-футбол, – заповнив облікову картку і став офіційним членом товариства «Динамо». Треба сказати, на іспиті він нічим особливо не виділився. Невисокий для свого віку, сором’язливий і досить непоказний хлопчик потрапив у команду Леонідова тільки завдяки надзвичайній швидкості реакції.
Після закінчення школи Олег був уже гравцем дублюючого складу «Динамо». Паралельно з постійними зборами і тренуваннями він заочно вчився в Київському державному інституті фізичної культури. У «дублі» Блохін пробув три сезони. Звичайно, він дуже хотів потрапити в основний склад, але сам розумів, що рано – багато футбольних елементів виявилися не закріплені, – і Олег відшліфовував техніку під керівництвом заслуженого тренера України М. Комана, весь час роздумуючи, кого ж із непереможних форвардів – А. Бишовця, А. Пузача, В. Онищенка або В. Хмельницького – зможе замінити. У листопаді 1971 року Блохін, уже повноправний гравець «Динамо», відстояв своє право бути членом збірної СРСР на ХХ Олімпійських іграх і влітку 1972-го разом із командою став бронзовим призером. Це був початок «ери Блохіна», який незабаром почав наводити страх на захисників і воротарів усього світу.
Щоб перерахувати всі перемоги і поразки Олега Блохіна, потрібно було б написати кілька книг (що і зробив у різні роки сам футболіст). Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі: за збірну СРСР він провів 112 матчів і забив 47 м’ячів, зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 голів. У п’яти сезонах Олег очолював список бомбардирів першості країни, 15 разів називався в трійках кращих гравців сезону (причому 13 – під першим номером), став семикратним чемпіоном СРСР, у різний час тричі був капітаном своєї команди, двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА).
