Читать «Проект «Україна». Галерея національних героїв» онлайн - страница 278

Бажання стати актором Богдан відчув у 9—10 років, коли на шкільному новорічному святі зіграв роль Діда Мороза. Через чотири роки відбувся його «майже справжній» сценічний дебют – режисерові Московського театру ім. Станіславського, що гастролював у Львові, потрібні були хлопчаки, які зуміли б виконати «особливо відповідальне» доручення: у спектаклі «Дні Турбіних» винести на сцену гетьмана Скоропадського.

Після школи Богдан подав документи в політехнічний інститут, проте не поступив і рік працював – спочатку слюсарем, а потім лаборантом-фотографом в астрономічній лабораторії Львівського університету. Коли ж він дізнався, що при Львівському театрі ім. М. Заньковецької утворена театральна студія, рішення прийшло само собою.

Студентом першого курсу театральної студії при Львівському театрі ім. Заньковецької Ступка став у 1960 році. Зоряний зліт львівського актора відбувся в 1971-му завдяки кінематографу, коли режисер Ю. Іллєнко запросив Ступку на роль Ореста у фільмі «Білий птах з чорною ознакою».

Всього за сорок років роботи в театрі і кіно актор створив десятки неперевершених образів, які вже належать історії українського мистецтва, – назвати хоч би головні ролі в «Королі Лірі» Шекспіра, «Дяді Вані» Чехова, «Майстрові і Маргариті» Булгакова, «Кар’єрі Артуро Уї» Брехта, «Тев’є-Тевелі» Горіна за Шолом-Алейхемом. Ступку величали спадкоємцем слави корифеїв української Мельпомени: Мар’яна Крушельницького, Дмитра Мілютенка і тих, кому він був вдячний за обраний ним шлях, – Наталії Ужвій і Амвросія Бучми.

Якщо Львівський театр ім. Заньковецької став для Ступки стартом, то справжній політ він відчув у Київському театрі ім. І. Франка, куди приїхав працювати в 1978 році, услід за своїм другом, режисером Сергієм Данченком. Друзів чекала нелегка справа – відновити з забуття і пожвавити головний театр республіки. Тандему Ступка – Данченко вдалося добитися багато чого. Театр ім. І. Франка зі своїм неповторним стилем виріс з тих спектаклів, які Данченко поставив із Ступкою в головній ролі. Тут був зіграний його Микола в «Украденому щасті», потім були «Дядя Ваня», «Вибір» Бондарєва, «Мерлін» німецького драматурга Танкреда Дорста, «Король Лір», «Енеїда», де Ступка зіграв Котляревського, і, звичайно, неперевершений «Тев’є-молочник»…

Життєвий шлях Богдана Ступки доводить, що він усього міг досягти, якщо хотів. Він був завжди далекий від політичного життя, але невгамовна життєва енергія, спрага нового і тут робили свою справу – в 1999 році Ступка «прийшов» у політику і став міністром культури. Сімнадцять місяців він перебував на міністерському посту і вважав, що займав цю посаду недаремно.

Нагород і премій, яких був удостоєний Богдан Сильвестрович, вистачило б на десяток дуже гарних акторів: народний артист України (1980), народний артист СРСР (1991); лауреат численних премій, зокрема: Державної премії СРСР (1980), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1993), Міжнародної премії ім. К. Станіславського (1996), премії ім. І. Котляревського (1991), премії ім. А. Бучми (1994), премії незалежних критиків «Кришталева Турандот», премії «Прометей-Престиж» 4-тої загальнонаціональної програми «Людина року-99» в номінації «Актор року» та ін. За роль у фільмі «Водій для Віри» Ступка був удостоєний відразу двох премій: «Золотий орел» і «Ніка». А в серп ні 2011 року Богдан Сильвестрович став Героєм України.