Читать «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде...» онлайн - страница 124

Біля Палацу спорту збирався гурт людей. З прапорами опозиціонерів. Та з синьо-жовтими бантиками.

Олекс дістав із «дипломата» національний прапор, одягнув його на розсувне італійське вудлисько, підняв високо над головою, зачинив машину і попрямував до них.

М’ясоруб Ґеорґій із двома (третій не прийшов і на телефонні дзвінки не відповідав) дружбанами прорвався машиною аж на Бессарабку. Правда, грошви висипав на мусорів – не хочеться і згадувать. Але – на Бессарабці. І запаркувався у дворі з охороною.

Його улюблена точка «Українські страви» працювала цілодобово. Жора набив тютюнцем люльку, видув з неї димок, поласував ним, дістав із автомобільного холодильника літрівку журавлинихи власного виробництва на першокласному спирті: перед початком революції треба добре попоїсти. І тоді – хрін вони нас здолають! Хлопці, підемо, боротися будемо!

Ґеорґій з порога замовив п’ять порцій вареників. І сала з морозилки. З часничком. І столик резервуємо на тиждень. Проплачую наперед. Без здачі. Дівки! Революціонерам все в першу чергу. Повторюю: все! Без винятків! У першу чергу – революціонерам! Запам’ятовуйте лиця.

Рудько, києвомогилянець Ґеннадій Малюта роздав останнього намета і лише тоді згадав, що не залишив собі. Спальний мішок завалявся в кутку критого кузова. Вистачить, якщо буде треба. Спустився, щоб розрахуватися з водієм і відпустити його. Відрахував із зібраних студентами Києво-Могилянки укрбаксів триста гривень і хотів вткнути циганкуватому, короткостриженому, без трьох пальців на правші дядькові. Але той рукою з двома пальцями відвів Геннадієву руку з з грішми і сказав:

– Ти що, блекоти наївся? За кого мене приймаєш? Я ж усьо понімаю. Віджену машину і прийду до вас.

Пашка Мовчун не міг заснути. Його попелястий котисько Масик виліз на райську яблуню, де підвішано клітку з Райськими птахами, відчинив лапою кришку. Таки вичекав, поки самець кинеться в несподіваний отвір і хапонув його на вильоті. Самичка затріпотіла крильцями, але було вже пізно. Тільки перед сном, передивившись усі новини на телеканалах, Пашка вийшов у свій Райський сад ковтанути свіжака, побачив місце трагедії.

Рахував до ста і назад, але заснути не міг.

Директор Бережанського музею Т. Шевченка Кость Шевченко до шостої години вечора чекав з бухгалтером, що поступлять гроші на зарплату. Ще за січень. Обіцяв війт, що сьогодні вже перекажуть на рахунок. Чекали з бухгалтером до половини сьомою. Нема!

Вдарив сухою печаткою музею об розкритий діловий щоденник, інтелігентно лайнувся:

– Ті го йо!

Кася остаточно повернулася у справжність. Зітхнула глибоко, ніби видихувала з себе все пережите цього високосного моторошного літа.

Гарячковито притулилася до Богданового плеча. І сказала вголос, не соромлячись, що хтось, крім нього, почує її:

– Бери мене заміж! За дружину! Але віддамся тобі тільки у М’ятній Ямі. На тому місці, де мене зачали тато з мамою.

Колона підходила до СІЗО, в якому світилося одне-єдине маненьке віконце на останньому поверсі. Навіть здалося, що в ньому… дуже знайоме обличчя…