Читать «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде...» онлайн - страница 115

Лізина провінційна душа рвалася надвоє. Лавруша виконує волю влади і Хазара. Запроторить Яну на скільки скажуть. І тому Ростикові все простять. А він за мене попросить. Я ж не винна, лиш бакси переносила. Мусила. То хай Яна вибачає…

Однак Ліза, згадавши Улюбленицю, не могла стримуватися, і сльози вискакували з її каштаново-шоколадних очей.

Вона уявляла Яну в грубій арештантській робі, в казенних чоловічих гівнодавах.

Стоїть на перекличці у строю злодійок.

Схудла і постаріла, як сухий стручок квасолі. Характер у неї непокірний – з карцера не виходитиме. Біднесенька вона. Коли Хазар став президентом, Ростик часто говорив уголос, що вони її посадять, приберуть з політичної сцени, щоб здихатися конкурентки. А за що саме – придумають. Голосно говорив. Навіть при Гімнокрильцеву не боявся.

Тільки на двох каналах показують репортажі із суду.

Я добре знаю, як сильно психує Лавруша, якщо в нього сіпаються повіки. Брови аж підстрибують. Ніби хочуть заховатися у чуприні.

Виходила до магазину: що тільки люди не говорять про суд над Яною і про найнятого Хазаром суддю. Не дослухала. Втекла, нічого не купивши. Здавалося, що всі впізнають її – спільницю судді Лаврентьєва.

Автобус із чорнобильцями та афганцями з Бережані, яких позбавили пільг, від’їздить завтра вдосвіта до столиці. Попередили всіх, а хто прийде, а хто поїде – побачимо. Налаштовані рішуче. Навіть із окільних сіл приєдналися чорнобильські переселенці. Їх тут багато. Спершу місцеві їх не любили: приїхали, бач’, на все готове, цегляна храмина з ґанком, газом, хлівом. Ще б квіти їм посадили і котика впустили. І говорять якось чудно.

Але потроху за майже тридцять років обвиклися. Храмини їхні потріскалися, у льохи підступили підземні води, наші дівки за їхніх радіоактивних хлопаків повиходили, пільги їм не платять. Такі ж, як і ми.

Муляються вчителі та культпрацівники. Цим хіба що потрібно струм пропустити по тілу. І то будуть думати: а може, так і треба? Потім стане краще… Культурників залишилась жменька. Клуби позакривані в селах, а в Бережані кінотеатр на капітальному ремонті вже кілька років. Будинок культури, що славився хором ветеранів «Трубіж», дитячим танцювальним ансамблем «Першоцвіт», гуртом гімнастів, що будували такі піраміди, що публіка ахала, – зараз відчиняється лише в суботу і неділю. І то – для більярдистів, які приходять із власними киями. Кіноустановка з весни на ремонті в Києві. Чоловік і його дружина отримують по півставки. Бібліотекарка у декреті. От і вся культура.

Вчителі добувають відпустку, зберуться тільки на серпневі наради. Які претензії? Конституційне право.

Вирують дрібні бізнесовці. Раніше якось виживали. У людей була якась копійка, то і ми заробляли на прожиття. А після їхніх реформ задушили новими і незрозумілими податками, а ще – поборами, хабарами. Щоб вести справу – треба свої, злиденні, докладати, а де брати той доклад? Економіка ідіотів! Нас не треба виводити на майдани. Влада сама нас викидає на вулицю. Ми змушені закривати перукарні, генделики, розливайки, майстерні з ремонту мобілок, взуття, годинників, електроприладів, виготовлення ключів…