Читать «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде...» онлайн - страница 114

Вона, бережанська провінціалка, легка у спілкуванні, по-простецькому хтива, криклива у сексі (з даішником у них був окремий будинок, і вони не комплексували, зливаючись у неконтрольованій пристрасті), важко переживала усамітнення в київській однокімнатній квартирці по вулиці якогось партизана Сабурова на двадцять першому поверсі, звідки ближче до неба, як до землі. Але тут вона була не за ґратами, не поруч із Янакондою, а таки на волі. Це організував Ростик. Ростик, який веде найскладнішу судову справу в Україні. Який втягнув мене в кримінал із визволенням в’язнів, але й не дав репрам познущатися наді мною, зґвалтувати, запроторити до тюряги.

Ліза мала достатньо самотності, щоб обдумати ситуацію, в яку потрапила. Від мами мала міцний селянський розум, уміння прораховувати наступні кроки. Від батька – уміння вчасно осадити емоції, взяти коротку паузу, а тоді приймати рішення. І то, якщо це треба робити притьмом.

Пропозицію Ростика про операцію «Тюрма-воля» вона прийняла після того, коли вони вже понад місяць штрикалися в Лізиній половині хати. У приступі інтимніх емоцій, після по-кролячому швидкого злягання, Ростик відкрив схему звільнення в’язнів через місцевий суд, назвав суму її особистого наварчику – і вона, взявши тиждень на роздуми, тихо, дуже нерішуче, але погодилася.

А позавчора зателефонувала сестра з Бережані і, затинаючись, ковтаючи закінчення слів, розповіла, що вся бережанська громада клекоче, як рибальська юшка на багатті: Золотокрильця вигнали з начальника тюрми, він набухався у «Бережанській січі» і напашталакав на тебе і суддю таке, шо боюсь телефоном казать… мама з села дзвонила. Знає. Плаче. Чи ти жива?

Тепер, цілоденно ганяючи і ловлячи оком телевізійні канали, Ліза починала розуміти, куди затягли Роста і її. Він виконує страшне завдання проти Улюблениці Бережані. Знає, як її люблять бережанці, як обвішують квартири, кабінети, торгові генделики її портретами, знає, як вони за неї голосували. Сам він захоплювався Яною. Агітував і голосував за неї. Іноді, під час грання, він нервово підморгував і шепотів, що я схожа на Яну станом, фігурою і поставою. Я навіть ревнувала його до неї, так він шальоно захоплювався.

І раптом…

Хіба він не тямить, що йому до Бережані – зась. Його тут розпатрошать. Хіба ж він не петрає, що його Теклівка – замінована. Що завтра поміняється хазарська влада і судитимуть його. Богу дякувати, що я до цього не причетна. Лиш човникувала. Нал передавала. Але не я їм скостювала термін, а він. Була секретуткою, лишень папери носила… Ментяра, бик Болотокрильцев заклав нас… І сам поплатився. Збитий льотчик. Гівнокрильцев.