Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 58

«І хочете – вірте, хочете – ні, – заговорив Мелитон, випаливши за імператора поминальну сальву, – я помахав цісарському синкові, щоб зупинився і пояснив, що ж то за такий повіз, що їде без коней, однак Карл не звернув жодної уваги, зате пані Ціта огріла мене таким палючим поглядом, що у моїх штанях умить звільгло, натиснула на якусь там педалю, загальмувала авто й посадила мене поруч із собою. Карл завів мотор, навіть не глипнувши на мене, а пані Ціта притиснула до мого коліна м’якеньке й гаряче, немов свіжоспечена булка, стегно й мовила шепотом: «Та скажи хоч два слова, збойнику, не бійся», а я, задурманений, не міг відірвати своїх очей від її білих циць, що визирали із прошивки мережаної блузочки, і аж за якусь хвилину зумів вимовити: «А де ж коні?»

Крім того, Карла не раз бачили до півсмерті п’яного у коломийській ресторації «Roma», ну а що він вичворяв у Відні, того ніхто не знає…

Тож у різношерстому австрійському війську мало було до Карла довіри, а ще пліткували офіцери, що новоспечена цісарева італійка Ціта – досвідчена шпигунка, яка працює на користь Італії й передає ворожій стороні плани австрійського командування… Й напевне тому генерал Гофман без погодження з молодим імператором розпочав рішучий наступ австро-німецьких військ по лінії фронту між містечками Плєццо і Тальміно, гаратнувши по італійських окопах хімічними стрільнами. Не підготовані до газової атаки італійці панічно відступили за П’яву і звідти вряди-годи кидалися в безнадійні атаки на гірські твердині Карго, Ґоріцу й Бейнзіццу.

Втративши добру третину вояків, Тридцять шостий реґімент вернувся на свої позиції за річкою Ізонцо – й надовго для нас запанувало затишшя. Деколи велася млява перестрілка, ніби для забави, а коли зовсім стихало, я виходив зі свого штабного намету, йшов у окопи до побратимів, і часто за гутіркою, жартами та співами ми позбувалися на якусь мить відчуття безвиході.

Х

Тисяча дев’ятсот сімнадцятого року день архістратига Михаїла був оголошений всенародним святом – настала перша річниця сходження на престол імператора Карла І.

А ми на італійському фронті перебували в начебто зовсім інших вимірах, ніж решта воюючого світу. Десь там далеко на теренах війни зайшли зовсім несподівані зміни, про які наш реґімент дізнавався не з офіційних повідомлень, а з жовнірських пліток: нібито австрійський рейхсрат видав рескрипт про надання Польщі незалежності, й хоч та свобода залишалася, мабуть, тільки на папері, все ж ми заздрили полякам; дійшла до нас теж вельми втішна звістка, що Центральна Рада в Києві проголосила Українську Народну Республіку в межах Московщини, а ще всіх переполошив більшовицький переворот у Петрограді – встигли ми вже наслухатися про ленінську банду, яка рвалася до влади в Росії.