Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 56

Я слухав з відкритим ротом: правду каже Мелитон чи бреше, як пес? Але ні, Мелитон не вмів брехати, бо все, що робив, було його найвищою правдою…

«А коли повернуся з війни, – закінчував приятель свою розповідь, – синок уже підросте, і я почну його вчити, як правити конем. А ще насію з тузін хлопчиків, бо не так дітей люблю, як ту роботу з моєю солодкою Катериною. Йой-йо-йой!»

…На третій день переходу виросли перед нами засніжені вершини Альп, і ми всі глухо змовкли, знаючи, що не кожен з нас вернеться звідси додому. Я дивився на Мелитона, й мене тривожила думка, що безглузда смерть може спотворити враз або й марно знищити цей величний витвір природи… І в ту мить я просив Господа не так за себе, як за Мелитона й Катерину.

Внизу синіли звивистими биндами дві річки, вони рівнобіжно вилися до блідого неба, що опустилося на саме дно гір, і було це Адріатичне море – блискучо-біле, немов розлитий кадмій.

IX

Мабуть, генералові Гофману стало вже забагато українців у прикомандированому до його корпусу легіоні УСС, які боролися не за Австрію, а за якусь там, як він висловився, ніде не існуючу Україну, видуману самим цісарем на його власну голову: усусуси воювали в цей час на Поділлі, здобуваючи в москалів села й містечка над Стрипою й гору Лисоню, що за Бережанами, а наш реґімент, котрий, як вам відомо, складався з самих покутян, був загнаний на фаршмак в Альпи, щоб ми звідти ніколи не вернулися, не з’єдналися з Українськими січовими стрільцями й спільно не розвалили стару стодолу Австрію, під якою вже прогнили міцні колись підвалини.

А взагалі Центральні держави безнадійно програвали: німці потерпіли катастрофічну поразку під Верденом у Франції, Восьма російська армія під командою генерала Брусилова вийшла на лінію фронту Галич – Станіславів – Ворохта, й по коломийському брукові знову, як два роки тому, топтався московський чобіт.

Італійці ж методичними наступами проривалися від П’яви до Трієста через річку Ізонцо, де ми, немов той русин-вояк при каноні, стояли на смерть, бо інше нам не світило на п’ятачку чужої землі між альпійськими скелями і морем – достоту, як у тій новій пісеньці Мелитона Небожителя про українського гармаша: