Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 50

Адольф проникливо дивився мені у вічі, і я знав, що він говорить про меч Барбаросси, який чекає у віденському музеї Гофбург на нового німецького вождя.

«Але ж такі самі апетити можуть мати й інші народи», – пробував я заперечити Адольфову демагогію.

«І хай собі мають! – розводив руками єфрейтор, ніби жалів немічних. – Хіба ми винні, що Австрія знікчемніла, постаріла, і надії на її видужання немає зовсім? Хіба ми винні, що народи, які заселюють Австрію, після її розвалу не спроможні будуть взяти зброю в руки? Та коли вже сталася така неміч, то треба негайно вимести Габсбургів з трону й прокласти дорогу вождеві, який гряде… Гряде! – вдарився Адольф кулаком у груди. – І буде то не австрійський плебей і не слов’янський унтерменш, а родовитий німець, арієць, надлюдина!.. Йде війна, яка очищує землю кров’ю – для німців!»

«А хіба ви обраний Богом народ? – уже наступав я, зачеплений за живе зневагою до слов’ян: говорив Адольф так, ніби й не знав, що я теж з того племені, та він над цим, певне, й не задумувався ніколи, його ідеологія була ворожою до всіх, хто не німець… – А чи ж ти не відаєш того, – не вгавав я, – що всі, хто проголошував себе обраним народом, неминуче втрачали землю під ногами? Так сталося з римлянами, македонянами, турками, євреями…»

Адольфа аж пересмикнуло, коли почув слово «єврей». Він побагровів, викинув уперед руку, ніби проганяв самий привид цього народу; різким змахом зачепив за подушку на верхньому ліжку, з якого підвелася голова з гачкуватим носом і балухатими очима – то Муца Шпайхер прокинувся з дрімоти, зачувши розмову про євреїв. Він глянув униз й, побачивши прикомандированого до нашого штабу єфрейтора Шикльгрубера, враз принишк, відчувши загрозу антисемітської істерії.

Адольф Муци не помітив і вибухнув протиєврейською філіппікою:

«Як можна, ну як можна ставити римлян, македонян, навіть турків в один ряд з жидами? Це ж абсурд: жиди – то не народ, не нація, а паразити, які розмножуються зі швидкістю амеб! Всюди їх повно: на одного німця – тисяча юдеїв! Марксизм – жидівський, політика – жидівська, видавництва – теж жидівські… Маркс створив лжевчення, спрямоване на ліквідацію всіх вільних націй, і моєї – теж!.. Боже, як я в дитинстві ненавидів той купецький світ, просяклий смородом жидівських яток! Жиди тримають за горло всі народи світу, й звільнитися від них можна тільки за допомогою куль!»

Муца різко підвівся й, сівши на ліжку, увіп’явся в єфрейтора сповненими образи й переляку очима, він вгризався ненависним поглядом в обличчя Шикльгрубера, немовби диявола побачив, і я помітив, як никне самовпевнений вид єфрейтора – його руки опустилися з живота по швах, й він засовав ними по штанах, не знаючи, куди їх подіти.

Усі, хто слухав Адольфів пасаж, чекали конфлікту між супротивниками, може, й мордобою, проте Муца гейби зів’яв від власної ненависті.

«Слухай, єфрейторе, – промовив він нарешті тремтячим голосом. – Я родовитий жид і знаю, що твоє прізвище теж жидівське. Ти – юдей! І свою національну приналежність, від якої відрікся, прикриваєш нелюдським гнівом на родаків: тільки відступники можуть так люто ненавидіти родову кров!»