Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 162

…У половині двадцятих років на світ почала насуватися економічна криза, яка не оминула й Чехо-Словаччину, й найтяжчим її бичем було безробіття. Маленьку країну просто-таки заполонили емігранти з усіх кінців світу, а найбільше з України й Росії. Вони займали робочі місця, належні передовсім чехам, і це викликало невдоволення в громадян молодої держави. Українці, чисельність яких серед емігрантів переважала, перші відчули неприхильність чехів, й тоді у середовищі еміграційної інтелігенції почала визрівати думка, що за Збручем усе-таки існує українська держава, хай і під червоними прапорами (хіба ми бики, що реагують на червоне?), й відбувається в ній бурхливе культурне відродження.

На цей гачок спіймалися насамперед найвідоміші діячі українських визвольних змагань, і приїхали в радянську Україну Михайло Грушевський, Володимир Гжицький, Степан Рудницький, Мирослав Ірчан, Василь Бобинський, сім’я Антона Крушельницького, не побоялися комуністичного «раю» навіть генерал армії УНР Юрко Тютюнник та полковник УГА Гриць Коссак й багато інших романтиків, які на той мент забули, що незалежна Україна може існувати лише під національними прапорами, що синьо-жовтий колір – то не суцвіття барв, а сутність, ментальність, душа українця.

Це добре розумів мій батько Іван Іваничук, який після війни закінчив у Станіславові учительську семінарію й отримав посаду сільського вчителя у сусідньому з різними Пилипами селі Трач – на межі Покуття й Гуцульщини.

Батько революціонером не був, не зголосився до УСС – пройшов війну рядовим жовніром австрійської армії, до польської окупаційної влади ставився лояльно, й головною метою його життя було просвітництво, яке він уміло й ретельно впроваджував у своєму селі, взявши собі за приклад жертовну діяльність учительки Юлії Шубертівни. І так з цілком неписьменного села вступило до Коломийської гімназії кілька десятків хлопчиків, і на сьогодні, після тарапатів Другої світової війни, з Трача вийшли два письменники – я та поет Михайло Пилатюк, професор Микола Черпінський, учителі – Наталка Іваничук – моя сестра, Ярослав Грицик, Микола Ориняк, Микола Юзевич – всі вони були учнями Івана Миколайовича Іваничука.

Патріотичною засадою мого батька була ідея виховання і збереження елітних українських сил, його методологією в здійсненні цієї ідеї було еквілібристичне ходіння по лезу бритви, а все для того, щоб якнайбільше спричинитися до розвитку української культури й мови і якнайоптимальніше зберегти своє життя для України.

Батько завжди пишався своїм братом Михайлом, який кожної миті був готовий віддати життя за рідний край, проте вельми зрадів, коли отримав з Праги листа від Михайла із звісткою про те, що він вчиться. Вчиться! Уже закінчив університет і докторантуру, захистив дисертацію, працює викладачем у Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі – отже стане згодом поруч із такими колосами української науки, як Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Степан Рудницький!