Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 161

Після Ради амбасадорів Антанти, яка не визнала України, для підтримки морального духу колишніх воїнів прибула до табору славетна капела Олександра Кошиця, яка теж залишилася в еміграції. Якось після концерту трапився прикрий випадок: у залі підвівся один стрілецький старшина й вигукнув: «Незалежні народи розіслали по світу послів, а ми – хор». З тими словами він вибіг на прокладену поруч із табором залізничну колію, саме йшов поїзд, й кинувся під колеса…

Президент Чехо-Словаччини Томаш Масарик поставився до українських вигнанців вельми благородно: дозволив Українському вільному університетові переїхати з Відня до Праги, й Михайло Іваничук, вступивши на третій семестр природничого відділу, слухав лекції з географії в того самого Степана Рудницького, який теж емігрував.

…Коли мені сповнилось шістдесят років (тоді я почав працювати над пошуковим романом про Михайла Іваничука «Бо війна – війною» до мене надійшло чимало вітальних листів, а між ними – на ловця і звір біжить – лист від пенсіонерки з Городенщини, заповзятливої дев’яносторічної читачки моїх творів пані Зіновії Навальківської, яка для себе вирахувала, що я син Михайла – і так звернулась до мене: Романе Михайловичу. Вчилася вона замолоду в Празі на фізико-математичному факультеті УВУ й мешкала на одній квартирі з Михайлом. Після мого пояснення, що я племінник Михайла й нишпорю за фактами з його життя, отримав ще кілька листів від неї. Пані Зіновія писала:

«Був Михайло середнього зросту, волосся мав гладко зачесане, очі вдумливі, погляд енергійний і водночас привітний, за натурою мовчазний і до останнього ґудзика педант. Ніколи не мав часу на балачки, вставав рано, пив каву, портфель у руки – й на виклади. Після лекцій – обід у Студентському домі, а потім – до бібліотеки. Знав тільки лекції, семінари, доповіді вчених…»

В останньому листі пані Навальківська написала, що побувала на захисті магістерської дисертації Михайла, а потім слідом за ним, разом зі своїм чоловіком, виїхала до Харкова. В тридцятих роках її репресували, чоловік загинув, а вона багато літ поневірялась у концтаборах. З Михайлом у Харкові не зустрічалася і про його трагічну долю дізналася уже від мене.

Був Михайло здібним студентом. Після університету навчався, в докторантурі і врешті на професорській раді під головуванням ректора університету Івана Горбачевського захистив докторську дисертацію на тему «Регіонально-географічне поняття Східної Європи в найновішому освітленні».

Як засвідчила пані Навальківська, в конференц-залі Геологічного інституту були присутні на захисті професор Степан Рудницький, професор педагогіки Софія Русова, професор мовознавства Василь Сімович, професор славістики Дмитро Чижевський та професор геології Карлового університету Франтішек Бегоунек. Захист був блискучий.