Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 68

Вона довго чинила йому опір, бо не була в нього закохана і знала, що ніколи не закохається. Та коли він запропонував їй усе покинути й переїхати до нього в Лондон, вона несподівано погодилася. Для неї то був єдиний спосіб утекти з пекла.

Телефон повідомив, що надійшло ще одне послання. Не може такого бути, адже вони не спілкувалися вже кілька років.

«Я знищив для тебе ще один світ, Катюшо».

— Хто це?

— Не маю найменшого уявлення. Номер не висвічується.

А хотіла б сказати: «Я нажахана».

— Ми під’їжджаємо. Не забувай, що в нас мало часу. Лімузин змушений зробити кілька маневрів, щоб під’їхати до входу в готель «Мартінес». По обидва боки за металевими бар’єрами, поставленими поліцією, люди всякого віку стоять протягом цілого дня, сподіваючись побачити ту або ту знаменитість дуже зблизька. Вони роблять знімки цифровими фотоапаратами, надсилають через Інтернет фото та розповіді про свої враження друзям і членам віртуальних товариств, до яких належать. Вони вважають своє тривале очікування виправданим, якщо бодай протягом секунди перед ними промайне відома актриса, актор або телекоментатор!

Хоч кіноіндустрія існує лише завдяки цим людям, їм не дозволено підходити до входу в готель надто близько. На всіх стратегічно важливих пунктах розташувалися охоронці, які вимагають від усіх, хто хоче увійти, доказ того, що вони живуть у готелі або мають там призначену з кимось ділову зустріч. Підходячи туди, кожен повинен дістати з кишені магнітну картку, що править за ключ, бо інакше тебе на очах у всього чесного люду виштурхають геть. Якщо ж тебе запрошено на ділову зустріч або ж на випивку в барі, то ти називаєш охоронцям ім’я того, хто тебе запросив, і стоячи на очах у всіх цікавих, чекаєш, поки охоронцям надійде повідомлення, чи це брехня, чи правда. Охоронець через свою рацію звертається із запитом до приймальні, час чекання, здається, ніколи не закінчиться, й нарешті запрошеного пропускають — після того як публічно принизили.

Ці правила, звичайно, не стосуються тих, хто під’їздить на лімузині.

Обоє білих дверцят «майбаха» відчинені, одні шофером, другі — портьє готелю. Фотоапарати та кінокамери, спрямовані на Єву, починають клацати й тріскотіти; хоч ніхто її тут не знає, але якщо вона оселена в «Мартінесі», якщо під’їхала в дорогому лімузині, то немає сумніву, що це птаха високого польоту. Можливо, чоловік, що йде з нею поруч, її коханець і тоді, коли йдеться про позашлюбний зв’язок, завжди можна буде прилаштувати своє фото в одну з бульварних газет, які спеціалізуються на скандалах. Не викючено, що та гарна жінка з русявим волоссям — чужоземна знаменитість, яку досі не знають у Франції. Рано чи пізно вони довідаються з так званих популярних журналів, як її звуть, і тоді матимуть усі причини пишатися, що перебували на відстані не більш як метрів чотири або п’ять від неї.