Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 66

Єва пережила таке відчуття, ніби її серце розпачливо зойкнуло. Їй не треба було запитувати, чи він його вбив. Це було й так ясно.

— Без тебе я не існую. Кожна річ, кожна людина, яка намагається нас розлучити або зіпсувати ті кілька хвилин, протягом яких нам випадає щастя бути разом у цьому житті, повинна одержати те, чого вона заслуговує.

Мабуть, він хотів сказати: повинна вмерти. Може, він так робив і раніше, а вона нічого не помічала? Вона пила й пила, а тим часом Ігор знову розслабився; він ніколи ще нікому не відкривав душу, тому ця розмова, певно, приносила йому велику полегкість і радість.

— Ми розмовляємо однією мовою, — провадив він. — Ми бачимо світ однаково. Ми доповнюємо одне одного з досконалістю, доступною лише людям, які ставлять кохання понад усе. Повторюю: без тебе я не існую.

Подивися на Суперклас, який нас оточує і який вважає себе таким важливим, наділеним почуттям соціальної справедливості, адже на доброчинних аукціонах ці люди платять за нічим не прикметні речі величезні гроші, які потім знаходять широке використання, від «допомоги безпритульним у Руанді» до «порятунку китайських панд». Для них панди та люди, що помирають від голоду, означають одне й те саме: можливість похизуватися, відчути себе корисними. Чи доводилося їм воювати? Ні, вони лише розв’язують війни, але участі в них не беруть. Якщо результату досягнуто — заслуга їхня. Якщо ні — провина лежить на інших. Вони себе надто люблять.

— Коханий, я хотіла б тебе ще дещо запитати…

У цю мить розпорядник аукціону піднявся на сцену й подякував усім, хто прийшов на сьогоднішню вечерю. Зібрані кошти будуть використані на закупівлю ліків для таборів біженців в Африці.

— А знаєш, чого він не каже? — провадив Ігор, ніби не почув її слів. — Що лише десять відсотків від зібраних грошей будуть використані за своїм призначенням. А решта підуть на оплату сьогоднішнього вечора — на оренду зали, на трунки та наїдки, на гонорар тим особам, яким «спала на думку ця блискуча ідея», можеш не сумніватися, усім заплатять за найвищими ставками. Вони навіть убогість використовують для свого збагачення.

— А що ж тоді тут робимо ми?

— Ми тут, бо ми повинні бути тут. Це частина моєї роботи. Я не відчуваю найменшої потреби ані рятувати Руанду, ані надсилати ліки біженцям, але я принаймні це усвідомлюю. Що ж до інших, то вони використовують гроші, щоб очистити свою совість та свої душі від почуття вини. До речі, коли в Руанді відбувався геноцид, я фінансував невеличкий військовий загін зі своїх друзів, які змогли врятувати понад дві тисячі людей із племен тутсі та хуту, що вирізали одні одних. Ти це знала?

— Ти мені ніколи не розповідав.

— Не було потреби. Ти ж знаєш, мене дуже мало обходять інші.

Доброчинний аукціон почався з продажу невеличкої валізки від Луї Віттона. Її продали вдесятеро дорожче, ніж вона коштувала. Ігор спостерігав за всім, що відбувалося, незворушним поглядом, а вона тим часом випила ще один келих, міркуючи, варто їй чи не варто поставити своє запитання. Зазвучала пісенька у виконанні Мерилін Монро, й художник намалював картину, водночас танцюючи під цю музику.