Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 69

Хамід дивиться на невеличкий натовп, що юрмиться по обидва боки від бар’єрів. Він ніколи не розумів цих людей, бо виріс у країні, де такого не відбувається. Якось він запитав в одного з друзів, звідки такий інтерес.

— Не думай, що тут зібралися тільки фанати, — відповів йому той. — Ще відтоді як світ став світом, людина вірила в те, що наближення до чогось недосяжного й таємничого огортає благодаттю. Тому люди й вирушають на прощу до всіляких гуру та святих місць.

— Вони шукають їх у Канні?

— У будь-якому місці, там, де недосяжна знаменитість з’являється на досяжній відстані. Коли вона підіймає у привітанні руку, то шанувальники сприймають це так, ніби вона зрошує їхні голови амброзією богів і посипає їх манною небесною.

Те саме можна сказати й про інші подібні заходи. Концерти рок-музики на величезних сценах скидаються на грандіозні богослужіння, де збираються тисячі вірних, щоб помилуватися на своїх кумирів. Люди юрмляться по обидва боки від входу в театр, коли там відбувається якась престижна вистава, щоб побачити зблизька представників Суперкласу, що туди заходитимуть і звідти виходитимуть. Величезні маси людей збираються на стадіонах, щоб подивитись, як зо два десятка бевзів ганяються за круглим м’ячем. Бо це їхні ідоли. А хіба чимось відрізняються від ікон, які ми бачимо в церквах, портрети кінозірок або топ-моделей, що висять у кімнатах підлітків, домогосподарок і навіть у кабінетах директорів та менеджерів індустрії, котрі заздрять зіркам, попри ту владу, якою наділені.

Існує лише одна відмінність між релігією й таким різновидом поклоніння: у цьому випадку в ролі верховного судді виступає публіка, яка сьогодні аплодує своєму ідолу, а завтра хоче побачити на ньому якусь бридку пляму в одному зі скандальних журнальчиків. І тоді кожен може сказати: «Бідолаха! Як добре, що я не перебуваю на його місці». Сьогодні вони поклоняються своєму кумирові, а завтра каменують і розпинають його, не відчуваючи ані найменшої провини.

1.37 пополудні

На відміну від інших дівчат, які прийшли на роботу вранці й тепер убивають нудьгу п’ятьох годин, що відокремлюють накладання макіяжу та спорудження зачісок від тієї хвилини, коли треба буде вийти на подіум, мобільними телефонами та плеєрами, Жасмина втупила погляд у книжку.

У книжку поезій — і то дуже добрих поезій.

НЕОБРАНА СТЕЖКА

Розходяться дві стежки під гіллям, І обома піти я неспроможний. Дивлюся на одну, де втоптана земля Зникає у кущах, що мерехтять здаля, Обсипаний осіннім злотом кожний. І я сказав собі, по другій я піду, Хоч і вона мене не дужето манила, Піду по ній, як ходять у саду, І те, про що я мрію, там знайду, Аби лиш тільки вистачило сили. На них обох шар листя вже лежить, Обидві ледь притоптані ногами. На першу я зверну в якусь наступну мить. Якщо надія в серці зашумить, Бо іноді і так буває з нами. Та через безліч років я сказав: Чи це було, чи тільки мені сниться? Там, де розходились дві стежки, я стояв. І ту, де менш людей ходило, я обрав, А це ж вам неабияка різниця.