Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 70

Вона теж обрала собі стежку, якою ходять рідко. Це їй дорого обійшлося, а проте вона не помилилася. Усе сталося у свій час. Кохання прийшло тоді, коли вона відчувала в ньому найбільшу потребу — і триває до сьогодні. Вона працює завдяки йому, з ним і для нього.

А точніше буде сказати: для неї.

Справжнє ім’я Жасмини — Кристіна. У творчій автобіографії вона пише, що її відкрила Анна Дітер під час однієї зі своїх подорожей до Кенії, але інших подробиць умисне не вказує, залишаючи простір для ймовірних припущень: важке й голодне дитинство на тлі громадянської війни, якій кінця не видно. Насправді, попри свою чорну шкіру, вона народилася в традиційно європейському місті Антверпен, у Бельгії — дочка біженців від одвічного жорстокого конфлікту між племенами хуту і тутсі в Руанді.

Якось, коли їй уже виповнилося шістнадцять років і наприкінці тижня вона супроводжувала матір, щоб допомогти їй у нескінченній роботі з прибирання квартир, до неї підійшов якийсь чоловік, попросив пробачення й відрекомендувався фотографом.

— Ваша дочка винятково гарна, — сказав він. — Я запрошую її працювати зі мною як фотомодель.

— Ось бачите, ласкавий пане, яку важку торбину я тягну? У ній засоби для миття. Я працюю день і ніч для того, щоб вона могла закінчити добру школу й одержати диплом. Їй лише шістнадцять років.

— Це саме той вік, що треба, — сказав фотограф і подав дівчині візитівку. — Якщо зміните думку, зателефонуйте мені. Вони пішли далі, але мати помітила, що дочка роздивляється візитівку.

— Ти йому, дочко, не вір. Ми не належимо до його світу.

Він хоче лише переспати з тобою.

Вона могла цього й не казати — і хоч дівчата з її класу завжди помирали від заздрості до неї, а хлопці докладали всіх зусиль, щоб повести її на якусь вечірку, Кристіна завжди пам’ятала про своє походження і знала, що своєї межі не перестрибнеш.

Ця її переконаність не похитнулася й після того, як вона одержала друге таке запрошення. Вона увійшла до кав’ярні, щоб купити морозиво, коли якась жінка старшого віку похвалила її вроду й сказала, що робить фотографії для журналів моди. Кристіна подякувала, взяла візитівку й пообіцяла, що зателефонує, проте вона й на думці не мала цього робити, хоч усі дівчата її віку мріяли про таку нагоду.

Але Бог трійцю любить, і через три місяці, коли вона зупинилася, щоб помилуватися вітриною з дорогим одягом, із крамниці вийшов якийсь чоловік і підійшов до неї.

— Ти де працюєш, дівчино?

— Ви, певно, хотіли запитати, де я працюватиму. Я навчаюся ветеринарного ремесла.

— Ти обрала собі хибний фах. А для людей тобі працювати не хочеться?