Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 49

Той дає їй назву лікарні. Не роздумуючи жодної миті, Морін біжить шукати таксі. Через десять хвилин до неї доходить, що таксі в місті немає, крім тих, які викликають портьє готелів за щедрі чайові. Грошей у Морін немає, тому вона заходить до піцерії, показує мапу, яку носить із собою, і там їй пояснюють, що до лікарні, яку вона назвала, їй доведеться бігти не менш як півгодини.

Що ж, бігти для неї не проблема, вона все життя бігає.

12.53 пополудні

— Доброго ранку.

— Доброго дня, — відповідають їй. — Ранок уже позаду.

Тут усе так, як вона собі й уявляла. П’ятеро дівчат, зовні схожих на неї. Усі густо наквацяні, з голими ногами, з провокативними декольте, кожна набирає на своїй мобілці якесь СМС-повідомлення.

Вони не розмовляють між собою, бо й без того знають одна одну як споріднені душі, яким доводиться долати однакові труднощі, терпіти одні й ті самі невдачі, давати раду одним і тим самим викликам. Усі вони вірять у те, що мрії рано чи пізно мають здійснитися, життя може змінитися в будь-яку мить, сприятлива нагода чекає на них, випробовуючи їхню волю та наполегливість.

Усі вони, певне, посварилися з батьками, переконаними в тому, що дочка рано чи пізно скотиться до проституції. Усі вони вже виходили на сцену, переживали агонію й екстаз, поставши перед публікою, бачачи, що всі погляди спрямовані на них, відчуваючи електричну напругу в повітрі й утішаючись оплесками у фіналі. Усі вони сотні разів уявляли собі, що хтось із Суперкласу сидить у партері й одного дня зайде до них в артистичну вбиральню після вистави з чимось конкретнішим, аніж запрошення на вечерю, проханням дати телефон, похвалою за чудово виконану роль. Усі вони вже одержували по три-чотири таких запрошення, доки не зрозуміли, що вони можуть привести їх лише в ліжко чоловіка набагато старшого, могутнього і впливового, проте зацікавленого лише в тому, щоб здобути короткочасну перемогу. І, звичайно ж, одруженого, як і кожен цікавий чоловік.

Кожна з цих дівчат мала молодого коханця, та коли запитували про її громадянський стан, то незмінно відповідала:

«Неодружена, без жодних зобов’язань». Усі вони вважали, що володіють ситуацією. Кожна сотні разів вислуховувала, що в неї талант, і їй бракувало тільки нагоди, але тепер така нагода випала й перед нею чоловік, який може цілком змінити її життя. Кожна по кілька разів потрапляла в цю пастку надлишку довірливості, вважала, що ситуація під цілковитим її контролем, аж поки, зателефонувавши наступного дня, не потрапляла на непривітну секретарку, яка досить таки брутально навідріз відмовлялася з’єднати її з патроном.

Усі вони вже погрожували розповісти, як їх одурено, обіцяли продати свою історію одній зі скандальних газет, а проте ніколи так не робили, бо досі перебували в тій фазі, коли «я не можу здобути погану славу в артистичному середовищі».

Либонь, одна або дві з них свого часу пройшли випробування шкільною виставою «Аліса в Країні Дивовиж» і тепер хотіли довести батькам, що вони зовсім не такі нездари, якими їх вважали. Імовірно, батьки вже бачили своїх дочок у рекламних роликах або на презентаціях, що нерідко відбувалися в їхніх містах, і забувши про всі колишні прикрощі, тепер були переповнені впевненістю, що їхніх дочок чекає лише: