Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 17

В цю ж хвилину я кинувся на нього, вибив йому з рук кріса, відскочив кілька метрів й побіг, не зважаючи на сильний мороз та великий сніг. Я був босий і тільки в підштанках та сорочці. Коли відбіг з двісті метрів, за мною посипались постріли з крісів і автоматів. Спалахнули освітлюючі ракети. В селі зчинився крик. Я зібрав останки сил та намагався якнайшвидше відбігти від села.

Коли постріли втихли, я присів на горбку під лісом; від села було з два кілометри. Я сам собі не вірив, чи це справді я живий, чи це тільки сон? Перехристився, глянув на ноги... але вже не відчував, чи маю ноги. Віддер від сорочки рукави, позавивав трохи ноги й пішов лісом в напрямку села Березниці, куди було 9 кілометрів.

В лісі прийшлося трохи блудити, та все таки я дійшов до села о 1-ій годині ранку. Зайшов до першої хати край села. Там мені дали одяг, черевики, шапку, я напився теплого молока й пішов до свого батька.

Прийшов під свою хату, прислухався й почув болючий стогін батька. В хату я не заходив. Постояв кілька хвилин і пішов до сестри.

Прийшов під її хату й застукав у вікно. На знайомий стукіт, вона відчинила двері й кинулась мені на шию, промовивши: «Ти живий!» В сестри я довго не задержувався, взяв пістолю, набої, попрощався й пішов до села Березки.

В селі Березці був наш маленький санітарний бункер, де лежав мій друг, Веселий. До бункру я прийшов біля 7 години ранку. Щойно там розмерзайся мої ноги і я відчув страшний біль. Наступного дня приїхав до мене районний провідник ОУН Пугач. Я здав йому звіт, як попав до поляків і як від них утік.

Провідник похвалив мене за втечу, одначе зганив за мою необережність.

Пів зими я лежав в бункрі разом з другом Веселим. Він теж мав хвору ногу. Відморожені ноги я вилікував скоро. А коли зашумів ліс, запахло весною, я сидів знову на поляні разом з моїми друзями і чистив зброю, готуючись до боїв з ворогом.

К. Бурий

У засідці і в окруженні

Біля містечка Добромиля на Лемківщині пишається висока гора «Гербурт», вкрита гарним шпильковим лісом. Ця гора має велике стратегічне значення, бо панує над всією околицею, даючи зі свого верха можливість обсервувати терен на яких тридцять кілометрів в кожну сторону. Тож не диво, що наша теренова боївка вибрала осінню 1944 р. якраз її для збудування нашої криївки — бункра. В ньому думали ми перебути зиму, а літом скриватись у ньому в випадку небезпеки.

З початком вересня приступили ми до будови. Ми сподівались, що бункер буде готов за два-три тижні, але ґрунт виявився такий твердий, що нам довелось витратити на збудування запланованого бункра повних шість тижнів мозольної праці. Та закінчивши нашу роботу, ми були вповні вдоволені нею. Бункер був знаменитий! Розміром був він на чотири метри довгий, чотири метри широкий, а два метри високий. В ньому примістили ми чотири триповерхові ліжка, дві лавки і столик до писання, а по кутах наш районовий архів, запасну зброю та амуніцію. Вхід до криївки був влаштований так майстерно, що й самі ми нераз не могли її відшукати. З криївки був випущений попри ялицю тоненький дріт і прив'язаний до її верха: ввійшовши зимою до бункра й закривши входове вічко, ми шарпали за цей дріт і в той спосіб потрясали вершком засніженої, звичайно, ялиці, а вона притрушувала нам рівномірно вхід так чудово, що всякий слід за нами зникав. Далі ми змайстрували два спеціяльні столики, так, що їхні ніжки мали вигляд заячої лапки, і на цих двох столиках кожен із нас входив і виходив з бункра. Нераз большевицькі горлорізи переходили понад нашу криївку, шукаючи за «бандьорами», а ми найспокійніше відпочивали собі під ними.