Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 97
Енн Тайлер
Деякі речі викликали подив. Зморщена і вирівняна обгортка від шоколадки; маленький шматочок кори дерева у паперовому пакетику; дві жовті сторінки інформаційного бюлетеня з будинку для літніх людей у Кетонсвіллі.
— П’ять завдань перед смертю, — прочитав уголос Стім.
— Перед чим? — перепитав Ред.
— Смертю, — повторив гучніше Стім.
— І що ж там?
— Зовсім нічого про ритуальні послуги, — сказав Стім, передаючи батькові, — типу сказати людям, що ти їх любиш, попрощатися…
— Одного, Боже, прошу, щоб вона не просила святкувань, — промовив Ред, — у мене просто немає сил для святкування. ― Аркуш паперу впав на диван поруч із ним. Але Стім, здається, його не почув. Він вивчав папірець із розмитими надрукованими літерами, було помітно що це копія, він лежав у окремому конверті.
— Знайшов? — спитав Ред.
— Ні, тут щось…
Стім продовжив читати, а потім підняв голову і подивився на батька. Його губи побіліли, він наче весь зіщулився і висох.
— Ось, тримай, — сказав Стім і простягну аркуш батьку.
— Я, Еббігейл Вітшенк, — зачитав той, — цим документом засвідчую, що Дуґлас Аллан О’Брайан буде вихований як мій власний син, з усіма належними йому правами і привілеями. Я обіцяю, що його рідна мати матиме повний доступ до нього, якщо висловить таке бажання, і вона зможе забрати свого сина, коли її життєві обставини це дозволять. Ця домовленість залишається чинною лише за умови, якщо його матір ніколи у житті, за жодних обставин, не розкриє свою особу синові до того і лише у тому випадку, якщо буде готова взяти над ним опікунство. За жодних обставин я не розкрию інформацію сама, — Ред голосно прокашлявся і продовжив: «Підпис: Еббігейл Далтон Вітшенк. Підпис: Барбара Джейн Отрі».
— Я не розумію, — врешті вимовив Стім.
Ред продовжував мовчати, не відриваючись від контракту.
— Це що,
Ред продовжував мовчати.
— Так, це вона, — промовив сам до себе Стім, — хто ж іще. Спочатку, мабуть, було Барбара Джейн Еймс, потім вона вийшла заміж за якогось Отрі. Вона весь час була десь поряд.
— Мабуть, знайшла тебе у телефонній книзі, — нарешті вимовив Ред.
— Чому ти не сказав мені? — закричав Стім. — Ти повинен був сказати! І мені начхати, кому і що ти обіцяв!
— Але… я нікому нічого не обіцяв, — сказав Ред. — Я про це взагалі не знав.
— Але ти мав знати.
— Я тобі присягаюся: твоя мати ніколи не розповідала про це.
— Хочеш сказати, що вона всі ці роки знала правду і нічого не казала про це навіть своєму чоловіку?
— Очевидно, що так, — відповів Ред, потираючи лоб.
— Це просто неймовірно, — сказав Стім, — навіщо вона це зробила?
— Що ж, можливо, вона хвилювалася, що коли я дізнаюся, то змушу її тебе повернути, — сказав Ред. — Що змушу віддати тебе Отрі. І вона була права, я так і зробив би.
Стім від подиву відкрив рот.
— Ти віддав би мене?
— Так. Але послухай, із самого початку це була божевільна угода.
— І все ж таки, — сказав Стім.
— Усе ж таки — що? Ти був законним сином Отрі.