Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 97

Деякі речі викликали подив. Зморщена і вирівняна обгортка від шоколадки; маленький шматочок кори дерева у паперовому пакетику; дві жовті сторінки інформаційного бюлетеня з будинку для літніх людей у Кетонсвіллі.

— П’ять завдань перед смертю, — прочитав уголос Стім.

— Перед чим? — перепитав Ред.

— Смертю, — повторив гучніше Стім.

— І що ж там?

— Зовсім нічого про ритуальні послуги, — сказав Стім, передаючи батькові, — типу сказати людям, що ти їх любиш, попрощатися…

— Одного, Боже, прошу, щоб вона не просила святкувань, — промовив Ред, — у мене просто немає сил для святкування. ― Аркуш паперу впав на диван поруч із ним. Але Стім, здається, його не почув. Він вивчав папірець із розмитими надрукованими літерами, було помітно що це копія, він лежав у окремому конверті.

— Знайшов? — спитав Ред.

— Ні, тут щось…

Стім продовжив читати, а потім підняв голову і подивився на батька. Його губи побіліли, він наче весь зіщулився і висох.

— Ось, тримай, — сказав Стім і простягну аркуш батьку.

— Я, Еббігейл Вітшенк, — зачитав той, — цим документом засвідчую, що Дуґлас Аллан О’Брайан буде вихований як мій власний син, з усіма належними йому правами і привілеями. Я обіцяю, що його рідна мати матиме повний доступ до нього, якщо висловить таке бажання, і вона зможе забрати свого сина, коли її життєві обставини це дозволять. Ця домовленість залишається чинною лише за умови, якщо його матір ніколи у житті, за жодних обставин, не розкриє свою особу синові до того і лише у тому випадку, якщо буде готова взяти над ним опікунство. За жодних обставин я не розкрию інформацію сама, — Ред голосно прокашлявся і продовжив: «Підпис: Еббігейл Далтон Вітшенк. Підпис: Барбара Джейн Отрі».

— Я не розумію, — врешті вимовив Стім.

Ред продовжував мовчати, не відриваючись від контракту.

— Це що, Б. Дж. Отрі? — спитав Стім.

Ред продовжував мовчати.

— Так, це вона, — промовив сам до себе Стім, — хто ж іще. Спочатку, мабуть, було Барбара Джейн Еймс, потім вона вийшла заміж за якогось Отрі. Вона весь час була десь поряд.

— Мабуть, знайшла тебе у телефонній книзі, — нарешті вимовив Ред.

— Чому ти не сказав мені? — закричав Стім. — Ти повинен був сказати! І мені начхати, кому і що ти обіцяв!

— Але… я нікому нічого не обіцяв, — сказав Ред. — Я про це взагалі не знав.

— Але ти мав знати.

— Я тобі присягаюся: твоя мати ніколи не розповідала про це.

— Хочеш сказати, що вона всі ці роки знала правду і нічого не казала про це навіть своєму чоловіку?

— Очевидно, що так, — відповів Ред, потираючи лоб.

— Це просто неймовірно, — сказав Стім, — навіщо вона це зробила?

— Що ж, можливо, вона хвилювалася, що коли я дізнаюся, то змушу її тебе повернути, — сказав Ред. — Що змушу віддати тебе Отрі. І вона була права, я так і зробив би.

Стім від подиву відкрив рот.

— Ти віддав би мене?

— Так. Але послухай, із самого початку це була божевільна угода.

— І все ж таки, — сказав Стім.

— Усе ж таки — що? Ти був законним сином Отрі.