Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 44

— Звичайно, дякую, — сказала Нора у своєму стилі, м’яко та мелодійно. Це була її перша репліка з моменту приїзду.

— Вибач, що ліжко ще не привезли, — сказала Еббі, — воно буде тут у вівторок, тому вам поки доведеться спати на двох окремих ліжках, це нічого?

Але Нора знову лише усміхнулася у відповідь, підійшла до шафи, дістала свій записник і сказала: «Я приготую смажене курча на вечерю».

— Що? — запитав Ред.

— Смажене курча! — голосно повторила Еббі. І спокійніше звернулася до Нори: — Нам смакує смажене курча, але ти не повинна готувати для нас, люба.

— Нічого, мені подобається готувати, — відповіла Нора.

— Може, Реду сходити в магазин, купити тобі продукти? — запитала Еббі.

— Не хвилюйтеся, Дуґлас привезе їх з собою.

Дуґлас — це справжнє ім’я Стіма. Його так не називали з того часу, як йому виповнилося два роки, тому коли батьки раптом почули це ім’я, вони трохи розгубилися. Хоча було зрозуміло, чому Нора звертається так до чоловіка: це ім’я звучить більш солідно.

Коли пара оголосила про своє одруження, Еббі поцікавилася: «Вибач, що запитую, але чи повинен Дуґлас переходити до твоєї церкви?». На той момент усе, що вони знали про Нору ― це те, що вона ходить до церкви фундаменталістів і віра для неї дуже важлива. Проте Нора відповіла: «Звісно, ні! Я не сприймаю зміни віросповідання».

Еббі розповіла про це своїм донькам, і вони разом вирішили, що Нора не дуже розумна, хоча до народження дітей у неї була відповідальна посада на роботі ― асистент лікаря. У деяких випадках вона виявляла спостережливість. Чи це їм тільки здавалося? Вона залишалася для всіх загадкою. Можливо, тепер, коли вони житимуть разом, з’явиться можливість пізнати її краще.

Ред і Еббі залишили її розбиратися з дітьми, які вже встигли почати бійку подушками, а собака Гейді насилу гавкала, бігаючи навколо. Вони сіли у вітальні, у них не було ніяких справ. Дивилися одне на одного, поклавши руки на коліна, неначе мовчки спілкуючись.

— Невже так буде до кінця нашого життя? — порушила нарешті тишу Еббі.

— Що ти кажеш? — перепитав Ред.

— Нічого, — зітхнула Еббі.

Стім і Г’ю під’їхали до чорного входу і всі почали розвантажувати машину, навіть діти й Еббі — усі, окрім Нори.

Тільки-но приїхав Стім, вона забрала у нього пакет із продуктами, взяла фартух і почала готувати. Фартух справив враження на Реда та Еббі, він нагадав їм моду 40-х років. Такі фартухи у квіточку носили їхні батьки, він прикривав усе тіло і зав’язувався навколо шиї.

За вечерею всі обговорювали зміни у будинку, які мали статися після їхнього переїзду. Еббі запропонувала, щоб один із хлопців переїхав до її кабінету, який можна змінити під спальню.

— Можливо, Піт, бо він найстарший. Або Сем, він наймолодший? — розмірковувала вона.

— А може, я? — вигукнув Том. — Я ж середній.

— Нічого страшного, — сказав Стім. — Вони звикли жити в одній кімнаті.

— Не розумію, як так? — промовила Еббі. — Ми жили тут удвох із батьком і будинок був таким великим, а тепер він здається таким маленьким.

— Усе буде добре, мамо, не хвилюйся, — коротко відповів Стім.