Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 157

— А якщо там ще зачинено? — запитала Лінні. Вона більше не намагалася говорити тихо, хоча вони стояли прямо під вікном місіс Девіс.

— Там відчинено, це робочий район.

— А потім що? Куди мені йти?

— Це вже твоя справа, — відповів Джуніор.

— А можна мені піти з тобою на роботу? Я могла б допомогти. Я трохи вмію забивати цвяхи і пиляти.

— Ні, це погана ідея.

— Тоді можна я почекаю на тебе у машині? Я ж не можу простояти на морозі цілий день.

Вона стояла дуже близько, піднявши до нього обличчя, і він відчував її тепле дихання. Волосся не зачесане, ніс уже почервонів.

— Ти мала про це подумати, коли сюди їхала. Посидь на вокзалі чи ще десь. Покатайся на трамваї. Зустрінемося біля кафе о п’ятій.

— О п’ятій?

— Тоді і поговоримо про твої плани.

Із виразу обличчя Джуніор зрозумів, що вона подумала про їхні плани. Але пояснювати і заперечувати він не захотів.

Того тижня Джуніор працював у літньої пари з Гоумленда. Настилав підлогу на горищі і міняв вікна.

Він знайшов це замовлення, як і всі інші останнім часом: приїжджав у благополучний район і стукав людям у двері. З собою він возив рекомендаційний лист від Ворда, виданий після того, як закрилася його фірма, але люди зазвичай вірили Джуніору на слово. Він ретельно слідкував за собою: носив чистий одяг, щодня голився і намагався грамотно говорити. Отримавши замовлення, він їхав за матеріалами, йому відкрили кредитну лінію у будівельному магазині у Локаст-Пойнт. Загружав свою машину і привозив усе замовникам. Як добре, що він купив той Essex! Багато робітників змушені були перевозити матеріали трамваєм, додатково платити за негабаритний багаж — довгі труби чи дошки і просити кондуктора прив’язати їх зовні. Але не Джуніор.

Конкретно ця робота була нецікавою, зате більш потрібною зараз, ніж вручну вирізані дошки для каміну чи вбудовані стелажі для різних дрібничок, якими він займався у містера Ворда. Дочка цієї літньої пари переїжджала до батьків із чотирма дітьми та чоловіком, який втратив роботу. На горищі мала бути дитяча кімната. До того ж, Джуніор знав, що колись ситуація покращиться, ці люди теж захочуть дошок для каміну і стелажів для дрібничок, і тоді вони обов’язково згадають про нього.

Люди у Гемпдені зазвичай були замкнутими, але сім’я, у якій він працював, виявилася досить доброзичливою. Іноді хазяйка залишала йому щось на обід. Сьогодні вона приготувала сандвіч з яйцем, розрізаний по діагоналі. Джуніор з’їв половину, а іншу загорнув у хустинку для Лінні. Так, він хотів її здихатися, але думати про те, що його хтось чекає, було приємно.

Якщо чесно, з дівчатами у Балтиморі Джуніорові не щастило. На півночі з ними складніше. Важкий характер, їх непросто розгадати.

Тож із роботи він пішов на півгодини раніше. Він припаркувався у середині кварталу за пансіоном місіс Девіс — от що значить приїжджати раніше. Поки ставив машину, випадково глянув на пансіон. І що ж він там побачив? Лінні Мей безсоромно сиділа просто на сходах у своєму величезному капелюсі і у куртці Джуніора. Він навіть не знав, що у цій ситуації було гіршим: те, що вона сиділа у всіх на очах чи те, що якимось чином вона роздобула капелюх, хоча зранку виходила без нього, і його куртку, що висіла у шафі, очікуючи теплої пори. Як їй це вдалося? Як вона потрапила у кімнату? Зламала замок, чи як?