Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 156

Лінні встала, Джуніор відвернувся, щоб вона переодяглася, і підійшов до столу, де стояла бляшана коробка від вівсянки. Він вийняв звідти хліб, який ховав від мишей, а потім підняв вікно і дістав молоко.

— Сніданок, — сказав він Лінні.

— Це твій сніданок? Невже твоя хазяйка не готує сніданок?

— Мені — ні. Іншим хлопцям, які можуть це собі дозволити, готує. А я не можу.

Він зачинив вікно, відкрив молоко і зробив ковток. Чомусь приємно було казати, що його не лякають злидні. Не повертаючись, він простягнув пляшку Лінні, відчув, як вона її взяла.

— А коли буде спека? — спитала вона. — Де ми триматимемо молоко? Воно ж скисне.

Ми? Він знову відчув приступ паніки — мавпочка шарманщика! Але спокійно відповів:

— У спеку я п’ю маслянку, — відповів Джуніор. — З нею нічого не стається.

Пляшка торкнулася його ліктя. Він забрав її і простягнув хліб, дивлячись у вікно, за яким диміли труби. Клубки диму зависали у повітрі, неначе застигаючи від холоду, і не розсіювалися. Ввечері молоко треба залишити у кімнаті, інакше замерзне.

Судячи зі звуку, Лінні відкривала валізу. Джуніор склав свій шматок хліба учетверо, щоб з’їсти його швидше, і відкусив якомога більше, прислуховуючись до звуків за спиною. Раптом скрипнули двері, і він різко повернувся — Лінні намагалася вийти з кімнати. Він миттю кинувся до неї і загородив двері. Лінні обережно відійшла назад, наче злякавшись, що він її вдарить. Він, звісно, цього не зробив би, але добре, що вона зрозуміла ― це не жарти.

— Куди це ти зібралася?

— У туалет, — відповіла вона.

— Не можна. Тебе побачать.

— Але, Джуніоре, я дуже хочу в туалет.

— Напроти є кафе, а там туалет. Одягай мерщій пальто, ми вже йдемо. Я покажу тобі, де кафе, — сказав він.

Вона одяглася у літню сукню з поясом і короткими рукавами. У них там, що, зиму скасували? І знову ці туфлі на високих підборах.

— Одягни тепліші туфлі.

— У мене немає інших.

Господи, і чим вона лише думала?

— Добре, йди вже у цих, — сказав він. — У туалет зараз занадто ризиковано, зранку там повно людей.

Лінні почала дуже повільно одягати пальто, ніби хотіла навмисне його подратувати, потім узяла з полички сумку. Джуніор поки поставив молоко за вікно, накинув куртку і підійшов до ліжка, де лежала розкрита валіза Лінні. Він закрив її і засунув подалі до стіни під ліжко. Ще раз оглянув кімнату.

— Усе, можемо йти.

Він обережно визирнув із дверей, упевнився, що там нікого немає, випустив першою Лінні і зачинив за собою двері. Вони пройшли по коридору і вниз сходами, нікого не зустрівши.

Потім проминули вестибюль, найнебезпечнішу зону, на щастя, двері у вітальню були зачинені. Звідти чувся брязкіт посуду і запах кави.

Джуніор каву не любив, але від запаху йому теж хотілося випити філіжанку.

А може й не кави хотілося, а просто поснідати разом з усіма, і щоб промінь сонця падав на скатертину.

Холодне свіже повітря надворі спершу здалося блаженством. На третьому поверсі завжди душно. Джуніор зупинився і показав вивіску кафе на перехресті вулиці Датч.