Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 155

Уже тоді він мав зрозуміти, що Трамбл не візьме його на роботу. Чоловік любив працювати один, та й грошей на помічника у нього, мабуть, не було. Джуніор витратив два дні на його пошуки, а чоловік не запропонував йому навіть склянки води, хоча і поводився люб’язно.

— Робота? — запитав він. — Ти маєш на увазі на дереворізні? — спитав він, не відриваючи очей від дверцят комода, над якими працював.

— Щось таке, де потрібні особливі навички. Я вмію працювати руками. І хочу виконувати роботу, якою зможу пишатися.

Чоловік відірвався від свого заняття і глянув на Джуніора.

— Що ж, є один будівельник у цих краях, і, як на мене, непоганий. Його звати Клайд Ворд, іноді я роблю йому меблі у кабінет. Зараз розповім, як його знайти.

Також він запропонував Джуніорові місце, де можна зупинитися — пансіонат місіс Девіс. Джуніор був цьому дуже радий, адже він зупинився у готелі для моряків, які щовечора змушували його співати гімни.

Після цього він більше Трамбла не бачив. Але він усе ж таки зняв кімнату у триповерховому пансіонаті у Гемпдені і почав працювати у Клайда Ворда. Той був найвимогливішим будівельником, якого будь-коли зустрічав Джуніор. Саме він навчив його насолоджуватися гарно виконаною роботою.

Джуніор надіслав листівку своїй родині, як і обіцяв, але відповіді не отримав. Більше він не писав. Насправді він про них тут навіть не думав. Як і про Лінні Мей. Це був крихітний епізод його життя, про який він намагався забути, як і взагалі про колишнього себе. Колишній Джуніор витрачав гроші на сигарети, дівчат і віскі. Він не мав нічого спільного з новим Джуніором. У нового Джуніора був план: колись він відкриє власну справу. Його життя тепер нагадувало дорогу до мети, і за те, що він став на цю дорогу, мабуть, слід завдячувати Лінні Мей.

 12

Перше, чим відзначилася Лінні у Балтиморі — зробила так, що їх виселили.

Джуніор прокидався вночі двічі. Спочатку у нього забилося серце через те, що він відчув присутність чужої людини у кімнаті, але потім усвідомив, що лежить на кріслі і подумав: «А-а, це ж просто Лінні!» — не найстрашніше у такій ситуації. Удруге він підскочив, раптом зрозумівши, що мала на увазі Лінні, говорячи про повноліття, — вона тепер може вийти заміж. «Наче мавпочка шарманщика, — подумав він, — вчепилась обома лапками за шию!» І після цього довго не міг заснути.

Тим не менше, прокинувся Джуніор рано: так звик, та й до ванної кімнати завжди зранку черги. Він одягнувся і пішов голитися, а коли повернувся, постукав по гострому плечу Лінні:

— Вставай.

Вона повернулася і глянула на нього. Здавалося, вона вже давно прокинулася, широко розплющені очі дивились ясно.

— Тобі не можна тут залишатися, поки я на роботі, — сказав він. — Ти маєш піти, зранку сюди приходить прибиральниця.

— Добре, — відповіла вона.

Лінні сіла, скинула ковдру, спустила ноги на підлогу. Її нічна сорочка більше підходила для літа — тонка, біла, бавовняна і ледь прикривала коліна. Він уперше побачив її без зимового одягу і зрозумів, що вона змінилася набагато більше, ніж йому здалося спочатку. Залишилася такою ж худою, але зникла незграбність, вона стала жіночною.