Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 142

— Лінні Мей, — сказав Джуніор, — гойдалка уже пофарбована.

— Справді?

— Тобто, покрита лаком. Вона уже готова і такою і залишиться.

— Але Джуні, любий, давай пофарбуємо її у блакитний! Будь ласка, я не знаю, як описати цей колір, мабуть, небесний, але якщо говорити про звичне небо, а не таке синє, як влітку. Може, морської води чи блідо-блакитний…

— Шведський, — процідив Джуніор.

— Що?

— Шведський відтінок, ти правильно сказала. Я чудово знаю, бо у кожному чортовому дворі у Спрус Пайн стояли меблі відтінку «шведський блакитний». Наче їм закон велів. Такий типовий колір для типового низького класу.

Лінні дивилася на чоловіка, відкривши рота, а Меррік тягла батька у будинок. Джуніор прибрав руку і пішов із дочкою всередину, решта пішла за ними. Якби Лінні сказала ще хоча б слово, він би завив, як звір у клітці, але вона мовчала.

Після від’їзду Бріллів, Джуніорові залишилося змінити ще кілька речей. Наприклад, прибудувати задній ґанок, адже цю битву Джуніор свого часу програв, хоча кілька разів натякав Бріллам, що архітектор не передбачив місця, де можна було б ставити мокрі парасольки, бейсбольні маски, хокейні ключки і зимове взуття.

Джуніор завжди шипів, коли чув слово «архітектор».

Через війну йому не вистачало працівників. Двоє робітників одразу після Перл-Гарбора пішли добровольцями, один перейшов у фірму «Спароуз Пойнт Шип-Ярдс» і ще кількох забрали в армію. Тому Джуніор зняв Дода і Кері із будівництва будинку Адамсів і віддав їм чорнову роботу з ґанком, усе інше він робив сам. Він приїжджав увечері і працював, поки не стемніє, а потім переходив усередину, де електрик вже зробив освітлення.

Джуніорові подобалося працювати самому. Більшість його людей (сама молодь) вважали його грубим і суворим. Він не заперечував. Робітники обговорювали жінок і хизувалися, хто більше випив на вихідних, але коли з’являвся Джуніор, усі відразу замовкали. Потайки всередині він посміхався: та що ви про мене знаєте! Але хай і не знають. Він досі сам виконував фізичну працю, хоча цим не пишався. Він працював руками, але подалі від усіх. Робітники пліткували, жартували, дражнили один одного, але Джуніор, попри свою балакучість, працював у тиші. У нього в голові завжди грала музика: для однієї роботи — «You Are My Sunshine», для іншої — «Blueberry Hill», роботу він виконував у темпі пісні. Одного тижня він встановлював дуже складні сходи, тому застряг на пісні «White Cliffs of Dover», і вже боявся, що цю роботу він не завершить ніколи. Але сходи вийшли чудові. Немає нічого кращого, ніж гарно виконана робота — коли кожна деталь сама стає на своє місце.

Кілька днів по тому, як Джуніор привіз Ленні до будинку, він приїхав туди знову, приблизно о шістнадцятій годині. Щойно він вийшов із машини, відразу відчув, що щось не так.