Читать «Тирамісу з полуницями» онлайн - страница 141
Йоанна Яґелло
Ще раз витягла мобілку, щоб переписати адресу, і побачила ще одну есемеску. Від Марціна. Знову? Відкрила, навіть не встигнувши подумати, хоч здавалося, що краще цього не робити, а відразу видалити. У повідомленні було тільки одне слово: «Пробач».
Пробач? На мить їй стало приємно — Марцін просить пробачення за свій учинок, усе-таки... А тоді розлютилася. Яка це дрібниця. Усе так просто! Короткі перепросини за те, що тоді накоїв? Гівняні, гівняні перепросини, як козячі бурубашки! Теж мені геній лаконічних висловлювань!
І все-таки їй полегшало, неначе вона отримала заряд енергії. Це було дивно, Наталія зовсім себе не розуміла. Вона немовби зраділа, що Марцін узагалі захотів до неї написати.
* * *
Лінка й Адріан сиділи обійнявшись на ліжку. На тумбочці біля них горіли свічки — це Адріан потурбувався про затишок.
— Шкода, що треба повертатися, — зітхнула Лінка.
— Мусиш?
— Ну, звісно, ти ж знаєш. Моя мама думає, що ми... ну, розумієш. Вчимося разом чи щось таке. Вона й не підозрює...
— А про те, що ти приймаєш оті таблетки, теж не знає?
— Ні, ти що. Звичайно ж, ні. А твій батько знає?
— Ні, ми про таке не розмовляємо.
— От бачиш... А мені завтра на роботу. Рута попрохала, щоб я прийшла. Не дуже вона гарно почувається. З її тону я зрозуміла, що той наречений до неї не повернувся.
— Сучий син, — просичав Адріан. Лінка глянула на нього здивовано, бо він рідко вживав такі слова. — Не розумію, як можна покинути дівчину в такій ситуації. Я б так ніколи не вчинив.
— Знаю. Звісно, що ні. Але ти взагалі... ти інший. Ти найкращий з усіх, кого я знаю.
— Не кажи такого, це неправда. Ти добре знаєш, що я помиляюся, як і всі.
— Ой, не треба більше про це. Для мене ти найкращий на світі.
І знову поцілувала його, а вечір продовжився ще на годину.
Лінка прийшла додому пізно, втомлена, хоча й піднесена, як і після кожного побачення з Адріаном. Не могла заснути, але їй не хотілося нічого робити, наприклад, займатися блогом. Або фотографіями. Боже, із фотографіями справді була проблема. Вона нічогісінько не підготувала для виставки, навіть нічого не спадало на думку. Треба щось вигадати, часу залишається дуже мало, якийсь нещасний місяць.
Та вона усвідомлювала, у чому справді полягає проблема. Їй не хотілося фотографувати. Воліла писати, хоча тепер, після всіх цих коментарів, це виявилося не таким приємним. Власне, їй хотілося одного: бути з Адріаном. Заплющила очі, і весь минулий вечір повернувся до неї, можна подумки пережити його знову.
Червень
