Читать «Тирамісу з полуницями» онлайн - страница 139

«Я цього не бачила й узагалі хочу про все забути», — переконувала себе Наталія. Марно. Вона знала, що ніколи цього не забуде. Чому він так до мене ставиться? Я ж нічого йому не зробила. Покинув мене, а тепер ще й принижує! Раптом їй стало так боляче, неначе ота чорна діра, у якій вона опинилася ще раніше, перебувала тепер у ще одній дірі, а та в іншій — і так без кінця.

* * *

У Лінки якихось особливих планів щодо травневих свят не було. Крім одного: бути з Адріаном. Коли виявилося, що його батько в цей час виїздить на якийсь медичний симпозіум за кордон, вона аж нетямилася від щастя.

Була ще одна причина для радості. У руках Лінка тримала конверта, а в ньому були три блістери протизаплідних таблеток. Після відвідин поліклініки вона вирішила просто купити їх в інтернеті. Швидко знайшла дівчину, яка задешево хотіла позбутися власних, бо раптом запрагнула мати дитину, тож вони їй були вже непотрібні. Інструкції всередині не виявилося, проте та дівчина сказала, що треба прийняти в перший день згідно із днем, зазначеним на упаковці й далі по черзі, доки не закінчаться, а тоді зробити тижневу перерву. Лінка ковтнула першу таблетку й подумала, що насправді все так легко. Нарешті вона перестане хвилюватися.

* * *

Наталія витерла піт із чола й глянула вперед. Дорога здавалася безкінечною. Кошмар якийсь. Батько з Аліцією зайшли далеко, задоволені прогулянкою. Обоє в нових туристичних черевиках. Аліція навіть ненадовго відмовилася від шпильок, ге-ге! Наталія насилу за ними встигала й анітрохи не поділяла їхнього ентузіазму. Вона просто погано почувалася. Уранці вони примусили її з'їсти канапку, але половину вдалося сховати в рукаві. Наталія була розлючена, їй не хотілося нікуди йти. Хотілося лягти у власному ліжку й голодувати, жити так, як їй подобається.

Та ще й ця долина! Спершу все виглядало не так уже й погано. Маршрут пролягав по пласкій місцевості, чудовий потічок, можна витримати. Але тепер дорога пнулася догори, а якщо вірити мапі, то вони подолали тільки третину шляху. І чого вони так біжать? Адже по горах треба ходити повільно, насолоджуватися краєвидами, це ж не перегони!

Проте отак ідучи й відсапуючись, Наталія усвідомила, що решта людей її теж обганяє. Може, це вона йде задовільно, бо слабка. Аналітичний розум Наталії швидко підказав їй, що проблема саме в ній. Дівчина вирішила трохи прискорити ходу, бо батько знову почне нарікати, що вона мало їсть і примушуватиме запихатися овечим сиром! Вона майже бігла, щоб наздогнати батька з Аліцією, коли раптом відчула, що ноги в неї наче ватяні, а хода нагадує борсання у воді чи киселі. Повітря здавалося густим. Серце шалено калатало, до горла підкотила нудота. Наталія знепритомніла.

Отямилася від того, що хтось торсав її за плече. Над собою вгледіла перелякане обличчя батька й десь поруч почула, як Аліція істерично намагається кудись додзвонитися.

— Боже, вона опритомніла! — вигукнула Аліція. — Наталко, ти зімліла!

— Так... мабуть, це через спеку. Зі мною все гаразд. Я вже добре почуваюся, — Наталія сіла. Світ знову гойднувся перед очима. — Майже добре...