Читать «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей» онлайн - страница 144

Тієї ж ночі, у харківському готелі, Орест написав нову пісню.

– Хочеш послухати? – поторсав мене за плече, коли я вже майже спав.

– Ну, давай!

– Називається «Путін, от’єбісь». Співається на мотив «Жіл отважний капітан»:

Жив ідейний кагебіст, Бил нєвзрачєн, нєказіст, А єщо затятий був сталініст. Взяв історії урок, Возродіть рєшил совок, Но с Майданом обосрался і нє смог. Он брєхал, он пугал, А Майдан єму тіхонько так сказал: Кагебіст, кагебіст, от’єбітєсь, Україна наша – вільна земля. Кагебіст, кагебіст, застрєлітєсь, Для Росії будєт лучше для рубля. І тогда наш кагебіст — Євразійський дзюдоіст Начав дєять, як простий терорист: Захватіл Донецьк, Слов’янськ, Краматорськ і Лисичанськ, Лютував там, наче справжній фашист. Він стріляв, катував… А Донбас йому конкретно так сказав: Кагебіст, кагебіст, от’єбітєсь, Бо Донбас – це українська земля. Кагебіст, кагебіст, застрєлітєсь — Для Росії будєт лучше, для рубля. Путін хуйло, ля-ля-ля-ля

– І так далі… Ну, як тобі?

– Як завжди неперевершено! Тільки чому пісня російською мовою?

– Бо наступний альбом буде називатися «Украінізація по-рускі». Треба починати працювати з Росією, піднімати її проти хуйла, пробуджувати, як ми будили Україну проти Януковича. Тому будемо звертатися до росіян «на понятном ім язикє»!

– Прекрасна ідея! На добраніч, професоре!

– На добраніч, друже. Гарних снів. Здається, у нас виходить непогане співробітництво.

* * *

Наступного ранку ми вже були в Києві. На підході до будинку натикаюся на те місце, де відучора стояла моя машина. Очманіло дивлюся на порожній шматок асфальту, засипаний квітом акацій. Що за чорт? Різні негарні думки юрмляться в голові.

– О, друже, а я якраз збирався тобі телефонувати, – сусід, що живе поверхом нижче, вийшов вигулювати собаку. – Вчора у другій половині дня до нас у двір зайшла купа якихось людей з ДАІшниками і почали крутитися біля твоєї машини. Опломбували її, а потім викликали евакуатор, кудись повезли. Що то може бути?

– Це, певне, моя дружина наслала виконавчу службу…

– Вона що у тебе, з глузду з’їхала? Читав її інтерв’ю у «Віві»?

– Ні.

– Я тобі дам журнал. Вибачай, звичайно, але у неї щось з головою не те…