Читать «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей» онлайн - страница 150
Антін Мухарський
До нас підходить Орест Лютий.
– Друже, я тільки-но зробив Марічці пропозицію жити разом, як ми з тобою і домовлялися.
– Тільки ж ти попередив про божевілля своєї колишньої, яка зовні – суцільний янгол, а насправді якась лєді Вінтер Каховського уєзда!
– Друже, не жартуй так, вона все ж таки мати моїх дітей…
– Добре не буду, вибачай. А сказав, що ти банкрот і «злостний алімєнтщік»?
– Сказав.
– А про те, що у тебе хворе серце, а у мене простатит і геморой…
– Брешеш, нема у тебе геморою!
– Але ж з роками буде. Ми вже з тобою немолоді люди і старші за Марічку років на двадцять.
– Вона це знає.
– І що каже? – Орест з посмішкою дивиться на дівчину.
– Що скажете, Марічко? – питаю я і теж дивлюсь їй прямо в очі.
– А давайте прогуляємося Києвом! – піднімається вона з лави, поправляючи спідницю. – Надворі чудова погода!
– Давайте! – погоджуємось ми і підводимося вслід.
З розчищеного від барикад Майдану долинають музика та браві слова головного режисера параду:
– До виходу Президента України та Головнокомандувача Збройними силами України Петра Порошенка рівняйсь, струнко!
У цей самий час на південному сході України російські війська замикають Іловайський котел, в якому буде вбито більше тисячі добровольців з числа тих, хто починав революцію, а потім першим зголосився їхати на фронт.
Європейською площею та Хрещатиком у яскравих шароварах та віночках переможно суне хор Верьовки.
