Читать «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей» онлайн - страница 141

Наступного ранку ми вже в аеропорту. З нами наш незмінний бандурист-гітарист Ярема Гай та мій рідний брат Денис, що виконує роботу тур-менеджера. Година перельоту в напівпорожньому бразильському «Ембрайєрі» – і Харків «у наших ніг». Маємо прийом на найвищому рівні. Зустрічає сам губернатор.

– Слава Богу, що нормально приземлилися, бо тут прийшла інформація: на територію області зайшли три розвідувально-диверсійні групи з ПЗРК. Вони ж учора гвинтокрил збили. Вже чули? Ми його сьогодні тільки під ранок і знайшли. Екіпаж загинув. Так що таке… Воюємо.

Сідаємо в машини. Виїхавши з міста, зупиняємося. Артистам видають бронежилети. Навіщо? Про всяк випадок. А випадки бувають різні. Дорогою слухаємо розповіді дяді Васі, колишнього СБУшника, який нас опікує.

– Оце три дні тому біля готелю «7 вітрів», де ви будете жити, якраз перед приїздом Порошенка зняли російського снайпера.

– Зняли – це як?

– Наші хлопці його виявили і знешкодили.

– Вбили?

– Ну так. Я ж кажу, знешкодили.

Артисти мовчки перезираються, а потім так само мовчки дивляться у вікно. На Майдані, навіть у найнебезпечніші миті, почувалися комфортніше. Там усе було своє, а тут – звикаєш до нових відчуттів.

Краєвид такий – нескінченні поля і лісосмуги, що тягнуться від самого Харкова до Ізюма, а звідти аж до Слов’янська. Теоретично кожна лісосмуга – підвищена зона небезпеки. Ближче до Ізюма машин на дорозі меншає. По майже порожній трасі їдемо сто-сто двадцять. Коли починається «зєльонка», водій намагається давати максимальний газ. З нами, крім дяді Васі, ще троє бійців. Карабіни, автомати – все в бойовому режимі.

– Чуєш, Женю, – каже дядя Вася до водія, – якщо почнуть стріляти, ти розвертайся правим боком на Сашка, як минулого разу, і відпрацьовуємо оборону. Хлопці, ви, коли що, відразу в кювет і лежати, голови не піднімати аж до нашої команди. Домовилися? Бо можна нарватися чи на снайпера, чи на чергу з автомата. В принципі нічого страшного, аби не гранатомет.

– Добре. А зупинитися ненадовго можна?

– До вітру сходити?

– Ага.

Після короткої зупинки продовжуємо путь.

– Отут зараз буде яма від керованого фугаса. Сєпари тиждень тому підірвали КамАЗ із бійцями нацгвардії.

Об’їжджаємо яму. За півгодини вже в Ізюмі. Міст через Сіверський Донець прикрашено українськими прапорами.

– Раніше зривали, а тепер уже два тижні висять. Це прогрес.

Готель «7 вітрів» стоїть на кручі, звідки відкривається неймовірної краси краєвид на весь довколишній лісостеп і річку. Хазяїн готелю у камуфляжі й бронежилеті гостинно запрошує перекусити та відпочити у президентському номері.

– Ще позавчора тут зупинявся Порошенко, – показує номер із двох просторих кімнат. – Краєвид з вікон найкращий у світі, але штори краще не відкривати, бо, самі розумієте… У них зараз нові російські снайперські гвинтівки «Вихлоп» з бронебійними набоями. Луплять на півтора-два кілометри. Ну, відпочивайте.