Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 6
Джеральд Даррелл
— Ага, ось воно що, — сказав Пітер.
— Воно? — перепитав папуга й обурено виструнчився. — Воно?
— Це папуга! — захоплено вигукнула Пенелопа.
— Так, це просто папуга, звичайнісінький папуга, навчений говорити, — розчаровано буркнув Саймон. — Чому ми не здогадалися про це раніше?
— А ТЕПЕР СЛУХАЙТЕ! — промовив папуга так голосно й сердито, що діти замовкли. — Послухайте-но, — продовжив він лагідніше, привертаючи до себе увагу. — Так, я й справді просто якийсь нікчемний елітний представник папужого роду. Хіба цього не досить, щоб взяти мене на глум?
— Пробач, — зашарілася Пенелопа. — Ми не хотіли тебе образити.
— Проте образили, — насупився папуга.
— Але ж ти папуга папугою, хіба ні? — вигукнув Пітер.
— О, знову починається! Знову ці пустопорожні балачки на тему «про папуг». Я не простий папуга, я — Папуга з великої літери.
— Пробач, але ми тебе, здається, не зрозуміли, — сказала Пенелопа, ніяковіючи.
— Будь-хто чи, радше, будь-який папуга може бути просто папугою, — пояснював він, — але я — Папуга з великої літери. Ініціали промовляють самі за себе.
— Ініціали? Які ще ініціали? — здивовано запитав Саймон.
— Мої, — відповів папуга. — Які ж ви ставите безглузді запитання — на диво безглузді.
— То що за ініціали? — допитувалася Пенелопа.
— Вам буде нелегко їх запам’ятати. Отже, слухайте: мене звати Персіваль Арчібальд Патрік Ульріх Герберт Артур.
— Ось як! Справді, перші літери складають слово «ПАПУГА»! Які гарні ініціали! — радісно прощебетала Пенелопа.
— Дякую, — скромно погодився папуга. — Ось чому я не просто папуга, а Папуга з великої літери. Можете так і називати мене — Папуга.
— Дякую, — сказала Пенелопа.
— А тут, — він промовистим порухом крила вказав на малесеньку клітку, — ось вона, Дульчібелла, мій співучий павучок.
— Привіт, — сказали діти.
— Привіт, — відповіла Дульчібелла.
— Привіт, — приєднався Папуга.
— Мушу визнати, — розважливо промовила Пенелопа, — що тепер я розумію, чому ти Папуга з великої літери. Тобто, звичайно, я не хочу видатись грубою чи ще щось таке, але ти справді розмовляєш набагато краще і більше, ніж звичайні папуги. Я маю на увазі, ти говориш значно розумніше. Розумієш, про що я? Тобто видається, ніби ти тямиш, про що говориш, а звичайні папуги — не тямлять.
— Так і є, — відповів папуга. — Але, як ви думаєте, чому звичайні папуги не знають, що говорять?
— Чому ж? — поцікавився Саймон.
— Бо вони все повторюють за людьми. А це найгірший спосіб навчання.
— Припустимо. А як же вчився ти? — запитав Пітер.
— Я вчився за словником, — гордо відповів Папуга.
— За словником? — недовірливо перепитала Пенелопа. — Як же ти міг навчитися за словником?