Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 58

— Не мели дурниць, — сказав Папуга. — Вони хочуть нам допомогти. Але ви теж повинні нам допомогти, бо інакше ми василісків не здолаємо.

— Мій любий друже, думками і душею я завжди з тобою, — промовив герцог. — Хоча якби не той жахливий радикуліт, я негайно виступив би на чолі мого хороброго війська, правда ж, Вінні?

— Так, Венслідейле, — повторила Вініфред, — хороброго.

— Ну, досить уже цих нісенітниць про радикуліт, — не стерпів Папуга. — Я хочу знати, що тобі відомо про руту.

— Про руту? — повторив Венслідейл. — Ти сказав «рута»? Яка рута?

— Це рослина, яка, кажуть, позитивно впливає на горностаїв, — пояснив Папуга. — Вона додає їм, тобто вам, снаги і відваги.

— Хи-хи-хи, — засміявся Венслідейл, дістав із кишеньки хустинку та почав нею обвіювати собі обличчя. — Ти завжди такий кумедний, Папуго, в тебе такий вигадливий розум! Хи-хи-хи! Треба ж таке: рослина, що додає снаги.

— Зараз я покажу тобі вигадливий розум, — сердито перебив його Папуга. — Ти, плаксивий, нікчемний, дурноверхий Венслідейле, вислухай мене. Рута — це така чудодійна рослина. Коли ви, горностаї, з’їсте її, вона додасть вам сили і відваги, і тоді ви зможете нападати на василісків. Так каже Велика книга чарів. А тепер я хочу знати, чи є яка-небудь згадка про це у вашій дурній історії Горностайства.

— Як цікаво, — сказав Венслідейл. — Як цікаво. Рута може зробити нас хоробрими? Ні, звичайно, як ви здогадуєтеся, нічого такого нам не знадобиться. Ні-ні, звичайно, ми не такі хоробрі, як леви, ми, горностаї, миролюбні, але коли нас розізлити, о! Присягаюсь Юпітером, тоді начувайтесь!

— Власне, в тому-то й полягає проблема, — зауважив Папуга. — Послухай, Венслідейле, не мели дурниць, будь ласка. Ходімо зараз же подивимось ваші хроніки. Ти ж маєш їх у своїй бібліотеці, чи не так?

— Так-так, маю, — відповів Венслідейл. — Але є одна річ, розумієш…

— Що таке? — спитав Папуга.

Венслідейл нахилився і голосно прошепотів Папузі на вухо:

— Неможливо запросити їх у гості, отих… Оті істоти, що прийшли з тобою, — вони просто велетні… Вони нам меблі потрощать… налякають милу Вінні…

— Добре-добре, — погодився Папуга. — Якщо діти обійдуть будинок і там, з іншого боку, ляжуть на галявині, то зможуть зазирати в бібліотеку крізь вікна.

— Тільки скажи їм, щоб лягали на галявину дуже обережно, — попросив Венслідейл. — Це моє поле для гри в крокет.

Папуга пішов за господарями в дім, а діти обійшли будинок і полягали на крокетній галявині. Крізь відчинені вікна вони побачили велику бібліотеку, обшиту дубом і заповнену книгами від підлоги до самої стелі. Невдовзі туди увійшли Венслідейл із Папугою.

— Так, — сказав Венслідейл. — Хроніки стоять он там, високо, на десятій, одинадцятій і дванадцятій полицях. Ми, горностаї, маємо солідну історію, не те що деякі, в кого, правду кажучи, історія така коротка, ніби їх ніколи й не було на світі.

— До роботи, — сказав Папуга. — Алфавітний покажчик є?

— Є, — Венслідейл витяг грубий брунатний том. — Ось він.

Герцог добув із кишені лорнет і подивився крізь скельця, тоді розгорнув книгу і взявся гортати сторінки.