Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 57
Джеральд Даррелл
— А чому, — здивовано спитала Пенелопа, — чому вони білі? Я завжди думала, що горностаї брунатні.
— Е, ні, панночко, — пояснив Етельред, — це ерміни, горностаї-аристократи. Усі вони білі, зокрема й представники герцогської родини. А звичайні посполиті горностаї коричневі.
— Ага, зрозуміло, — сказала Пенелопа.
Тим часом Венслідейл радісно обіймав Папугу.
— Мій любий друже! — вигукував він. — Мій найлюбіший друже! Як чудово бачити тебе живим і здоровим! Ми тут чули жахливі розповіді про те, що з вами сталося. Нібито василіски спалили вас усіх, викрали великі книги, перетворили Г. Г. на малесеньку непомітну хмаринку. І, повір мені, друже, ми були просто розлючені, правда ж, Вініфред?
— Так, — кивнула герцогиня. — Я ніколи не бачила свого чоловіка таким сердитим.
— Я аж почорнів від злості, запевняю тебе. Я весь трусився від несамовитого гніву, скажи, Вінні!
— Так, Венслідейле, — підтвердила Вініфред, — це було щось неймовірне!
— Я зі своїми вірними підданими мушу вирушити туди й поставити на місце тих брутальних василісків! — вигукнув я з піною на губах і вдарив об стіл кулаком, правда, Вінні?
— Так, Венслідейле, — відповіла герцогиня, — з піною.
— Я дам їм такого прочухана, що вони назавжди собі затямлять! Добрячого прочухана! — горлав я. Правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — підтвердила Вініфред, — добрячого.
— Усі василіски стануть синьо-зеленими від синців, — заприсягнувся я, — навіть якщо мені доведеться лупцювати їх голими лапами, — пригадуєш, Вінні?
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред, — голими лапами.
— Чудово, я радий застати тебе в такому настрої, — сказав Папуга, — бо ми, власне, за тим і прийшли, щоб покликати тебе на бій із василісками.
Венслідейл раптово зігнувся навпіл і схопився за поперек.
— Мій любий друже, — прокректав він, — я ж казав, що давно вже тих василісків був би сам на капусту порубав, мій любий, на капусту! Але, ой, в мене знову напад радикуліту, правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред, — напад радикуліту.
— А я й не знав, що ти хворієш на радикуліт, — здивувався Папуга.
— Я страдник, друже, — простогнав Венслідейл. — Я справжній мученик. Коли в мене починається напад, я зовсім не можу рухатись. Біль пекельний, мій любий друже, просто пекельний. Але я тримаюся страшенно мужньо, скажи їм, Вінні!
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред. — Надзвичайно мужньо.
— Спробуй попрасувати собі спину гарячою праскою — кажуть, це допомагає від радикуліту, — порекомендувала Пенелопа.
— Ой, вони вміють розмовляти! — перелякано вигукнув Венслідейл і відскочив до дверей. — Хто це такі, Папуго?
— Це діти, — відповів той.
— Вони кусаються? — кволим голосом спитав Венслідейл. — Якщо кусаються, то тримай їх на ланцюзі. Ніколи не знаєш, чим можна заразитися, якщо хтось такий тебе вкусить.