Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 42
Джеральд Даррелл
Було помітно, що Пенелопа вже пройнялася співчуттям до нього.
— Добре, — сказав Папуга. — Дуже добре, що ми тебе тут схопили — тепер ти поділишся з нами корисною інформацією.
— Ні, — Етельред відчайдушно потрусив головою, — нізащо я не скажу вам нічогісінько. Мій рот на замку, ось так.
Табіта видихнула два язички полум’я.
— Ну, добре, вмовили, — відразу поступився Етельред. — Я розповім вам дещо, можливо, щось не надто важливе.
— Де вони поділи великі книги? — спитав Г. Г. — Цим книгам нічого не загрожує?
— О, ще б пак! — вигукнув Етельред. — Книги заховані у підземеллі, в надійному місці, під посиленою охороною. Ой, а як ті дурні сіли в калюжу, випробовуючи заклинання! Смішно? Я мало не вмер. А як же казився головний василіск, коли вони перетворили двох вартових — одного на дерево, а другого на пучечок місячної моркви. Наші жаби просто по землі качалися, кажу вам.
— А що ти скажеш про яйця драконів? — спитав Папуга.
— О, з ними все гаразд, — відповів Етельред.
— Вони цілі? У замку? Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта й зомліла.
— Ой, чого це вона? — здивувався Етельред. — Звичайно, вони в безпеці. Як їх поскладали в камеру тортур, так вони там і лежать, усі до одного.
Присутні кинулися поплескувати Табіту по лапах, аж поки вона опритомніла, бо, як мудро зауважив Г. Г., «немає сенсу палити пір’ячко в неї під носом, як це зазвичай роблять у таких випадках».
— А тепер, — звернувся Папуга до Етельреда, — зізнавайся, як найзручніше проникнути в замок?
— Там є тільки один вхід, — втрутився Г. Г., — через підйомний міст і головні ворота.
— Ага, отут ви всі й помиляєтесь, ясно? — проголосив Етельред. — Думаєте, що все знаєте? А ось і не так, ви помиляєтесь, ясно?
— Добре, тоді скажи, як інакше можна туди потрапити? — спитав Г. Г.
— Ну-у-у, — хитро примружився Етельред, — це вже ні, цього вже я вам не скажу. Ні-ні, я не з якихось там переходчиків.
— Перебіжчиків, — виправив Пітер.
— І не з отих теж, — сказав Етельред.
— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Відколи ми тебе схопили, ти тільки й робиш, що брешеш, і це ще одна твоя брехня — як перед тим про нейрохірурга. Ти постійно брехав нам про те, хто ти і що ти, і тепер знову брешеш, мовляв, є якийсь інший вхід у Замок василісків.
— Я не брешу, панночко, повірте, — заголосив Етельред. — Може, я й збрехав вам раз чи два про те, хто я і що я, але зараз кажу чистісіньку правду: в замок можна потрапити через ринви.
— Браво, Пенні! — вигукнув Пітер.
— Вельми розумно, — підхопив Папуга.
— Блискуче, — погодився Г. Г.
— Так нечесно! — запротестував Етельред, бо раптом зрозумів, що він накоїв. — Як вам не соромно, панночко, хіба так чемно?
— Так само чемно, як тобі шпигувати за нами, — відрубала Пенелопа.
— Але ж це мій фах, я — професійний шпигун, — заперечив Етельред. — А ви не мали права хитрощами виманювати в мене зізнання.