Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 41

— Не смійте ганьбити мій циліндр, — скривджено захищалася жаба. — Це чудовий циліндр, один із найкращих елементів маскування, тобто, я хотів сказати, вбрання.

— Ти шпигун, — знову повторив Пітер. — А знаєш, що буває зі шпигунами?

— Не шпигун я, не шпи-гун, присягаюся! — панічно виправдовувалася жаба. — Не чіпайте мене, бо я не шпигун!

— А шпигунів частенько розстрілюють, — продовжував Саймон.

— Або піддають тортурам, — додав Пітер.

— Або спочатку піддають тортурам, а потім розстрілюють, — погрозливо сказав Папуга.

— Гей, ви! Обережніше! До чого ці балачки? — відчайдушно вигукнула жаба. — Слухайте, зараз я вам відкрию всю правду. Я не хотів нічого казати, але ви мене змусили.

— Ну-ну? — заохотив Саймон.

— Я — надзвичайно багатий банкір, маю акції банку, литовець за походженням, у мене жінка та двоє діток, ще й старенька матуся на утриманні, — зізналася жаба, насуваючи на очі циліндр і чіпляючись великими пальцями за пройми жилетки.

— Не вірю жодному слову! — сказала Пенелопа.

— Я також, — сказав Папуга. — Банкір, аякже! Вигадуй! Така жаба, як ти, два і два додати не вміє.

— Коли ти банкір, то цього й не треба вміти, — запевнила його жаба. — Чесно, тобі тоді не треба математики, не треба нічого. Треба тільки пильнувати чужі грошики та вміти відповідати вкладникам, що вони не зможуть їх отримати, — ото й уся робота.

— Дурниці! — зневажливо озвався Папуга. — Абсолютні безглузді дурниці. Ну а якщо ти зараз же не скажеш нам правди, Табіта ось тут, на цьому місці, підсмажить тебе на маленькому вогні — чи на двох вогнях, правда ж, Табіто?

— Залюбки! — Табіта на підтвердження випустила з ніздрів двадцять чотири кільця диму і два довгі язики полум’я.

— Слухайте, так же не можна! — очі в жаби наповнилися сльозами. — Негарно мучити безсловесну тварину, та й одяг мій може попсуватися, а я ще не всю суму за нього виплатив.

— Це нас не обходить, — відрубав Папуга. — Скажи нам правду, і ми тебе не зачепимо.

— Справді? — з надією в голосі спитала жаба. — Ви готові перехреститися і поклястися своїм життям?

— Так, — відповів Папуга.

— Гаразд, — жаба перевела подих. — Я…

— Але тільки правду, — застеріг Папуга. — Це твій останній шанс.

— Та добре вже, добре, — сказала жаба. — Мене звати Етельред, і я жаба без певного місця проживання.

— І ти шпигун? — уточнив Пітер.

— Угу. Тобто я скоріше напівшпигун, — зізнався Етельред. — Розумієте, це все вони винні, оті василіски. Я був надто маленький, щоб висиджувати їм яйця, я весь час падав із них і боляче вдарявся. Тож нарешті сказав головному василіскові, мовляв, чому б не доручити мені робити щось таке, для чого я створений, до чого здібний?

— Тобто шпигувати? — не повірив своїм вухам Саймон. — Але чому ти вирішив, що це твоє? З тебе ж нікудишній шпигун!

— Не смій мене так ображати! — сказав Етельред і набурмосився. — Я міг би бути неперевершеним шпигуном, але я не закінчив курс.

— Який курс? — спитав Пітер.

— Курс заочного навчання для шпигунів — ось який, — пояснив Етельред. — Я тільки встиг проштудіювати маскування та іноземні акценти, аж раптом василіски наказують: «Ану, — кажуть вони, — мерщій жени до Кришталевих печер і рознюхай, що там робить Г. Г.», — отак вони сказали і спровадили мене так швидко, що я навіть забув узяти невидиме чорнило.