Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 55

— Ми поїдемо разом до Т. Біч, якщо ваша ласка, післязавтра.

— Надовго?

— На один день, можливо.

Ми маємо зустрітися на вокзалі, рано-вранці. Вона називає мені точну годину. Я маю поговорити з П’єром Беньєром, щоб попередити його про мою відсутність. Чи маю я це зробити?

Я вигадую:

Вони все ще мовчать, думає Татіана. Я звикла, що я вмію змусити його поринути в німотне та сумовите отупіння, він виходить із нього із зусиллям, воно йому подобається. Але це мовчання, яке він споглядає зараз разом із Лол В. Штайн, я не думаю, що колись бачила, як він споглядає його зі мною, навіть уперше, коли він прийшов до мене одного дня, коли не було П’єра й коли він забрав мене, не кажучи ні слова, до Готелю де Буа. Ось чого я не розумію: цей чоловік, який поступово зникає, каже, що любить, бажає, хоче знову побачити, зникає ще більше, тією мірою, якою він це каже. Певно, я маю невеликий жар. Все покидає мене життя моє, життя моє.

І знову, без сміливості та оригінальності, але акуратно, Лол танцює, іде за мною. Коли Татіана не бачить, я трохи відштовхую її, щоб бачити її очі. Я бачу їх: прозорість зоріє на мене. І знову я не бачу. Я притис її до себе, вона не опирається, ніхто нас не помічає, я так думаю. Прозорість пройшла крізь мене, я все ще бачу її, тепер — як осілу пару, вона перетворилася на інше, щось більш туманне, нескінченне, потім вона знов перейде до іншого стану, який я ніколи не збагну, без кінця.

— Лол Валері Штайн?

— О, так.

Я зробив їй боляче. Я відчув це на моїй шиї, коли вона сказала те гаряче «о».

— Треба буде з цим покінчити. Коли?

Вона не відповідає. Нагляд Татіани розпочинається знов.

Я вигадую: Татіана говорить до П’єра Беньєра:

— Потрібно буде, щоб я поговорила про Лол із Жаком Гольдом. Чи помиляється П’єр Беньєр щодо істинного мотиву дружини? Він виявляє до Татіани кохання, що витримало багато випробувань, почуття, яке він зберігає, яке він зберігатиме до смерті, вони міцно пов’язані, їхня родина міцна й міцніша за багато інших родин, вона вистояла перед усіма вітрами. У житті Татіани перша й остання, нагальна необхідність, від якої немислимо звільнитися — це завжди повертатися, П’єр Беньєр — це її повернення, її перепочинок, її єдина постійність.

Я вигадую:

Цього вечора П’єр Беньєр помічає, притуливши вухо до стіни, надірваність у голосі своєї дружини, надірваність, яку Лол відчуває весь час.

Їхню близькість у цей самий момент їхнього існування забезпечую я, хоча ніколи між ними не постане це питання.

П’єр Беньєр каже:

— Лол В. Штайн усе ще хвора, ви побачили, за столом, ця відсутність, як це було вражаюче, і, очевидно, саме це цікавить Жака Гольда.

— Ви вважаєте? Але чи готова вона до такої зацікавленості?

П’єр Беньєр утішає:

— Сердешна. Але що вдієш?

П’єр Беньєр стискає свою дружину в обіймах, він хоче завадити стражданню, яке лише починається, захопити її тіло. Він каже:

— Як на мене, я нічого не помітив між ними, нічого, окрім цієї цікавості, про яку я вам сказав.

Татіана дещо втрачає терпіння, але не показує цього.

— Якби ви за ними добре наглядали.