Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн - страница 53

Якщо дивитися здалека, ми видаємося байдужими.

Татіана і я, ми підстерігаємо відповідь Лол. Моє серце сильно б’ється, і я боюся, щоб Татіана цього не помітила, тільки вона це може зробити, помітити це хвилювання в крові свого коханого. Я майже доторкався до неї. Я відступив на крок. Вона нічого не помітила.

Лол зараз відповість. Я чекаю, готовий до всього. Хай покінчить вона зі мною так само, як вона відкрила мене. Вона відповідає. Моє серце засинає.

— Моє щастя тут.

Татіана повільно повертається до мене і, усміхнена, з надзвичайною витримкою вона бере мене за свідка цієї заяви її подруги.

— Як вона це добре каже. Ви почули?

— Вона це каже.

— Але так добре, ви так не вважаєте?

Тоді Татіана досліджує кімнату, галасливе зібрання в кінці вітальні, ці зовнішні ознаки існування Лол.

— Я багато думаю про тебе відтоді, коли я знов тебе побачила.

Дитячим рухом Лол прослідковує очима погляд Татіани навколо вітальні.

Вона не розуміє. Татіана стає повчаючою та ніжною.

— Але Жан, — каже вона, — і твої дівчата? Що ти робитимеш?

Лол сміється.

— Ти на них дивилася, так, ти дивилася саме на них!

Її сміх не може припинитися. Татіана закінчує тим, що теж починає сміятися, але болісно, вона більше не грає роль світської дами, я впізнаю ту жінку, яка телефонує мені ночами.

— Ти лякаєш мене, Лол.

Лол дивується. Її подив з усього розмаху підганяє страх, який не визнає Татіана. Вона розкрила брехню. Це зроблено. Вона запитує серйозно:

— Чого ти боїшся, Татіано?

Раптом Татіана перестає приховувати цей страх, але не визнає його істинний смисл.

— Я не знаю.

Лол знову оглядає вітальню та пояснює Татіані річ, відмінну від тієї, яку б воліла дізнатися Татіана. Вона знов починає говорити, і Татіана потрапляє до власної пастки, щодо щастя Лол В. Штайн.

— Але я нічого не хотіла, розумієш, Татіано, я нічого не хотіла з того, що є, що відбувається. Ніщо не тримає мене.

— А якби ви цього хотіли, чи не було б зараз усе так само?

Лол замислюється, і її вигляд, ніби вона щось шукає, її забудькувате удавання має досконалість мистецтва. Я знаю, що вона говорить казна-що:

— А все так само. У перший день усе було так само, як і тепер. Для мене.

Татіана зітхає, зітхає протяжно, жалісливо стогне, стогне на межі ридання.

— Але це щастя, це щастя, скажи, о! Розкажи мені трішки.

Я говорю:

— Лол В. Штайн, безперечно, мала його в собі, вже коли зустріла його.

З тією самою повільністю, що й мить тому, Татіана повернулася до мене. Я блідну. Завіса одразу ж відкрилася, при повороті Татіани Карл. Але як не дивно, недовіра не спрямована безпосередньо на Лол.

— Як ви можете знати такі речі про Лол?

Вона хоче сказати: як ви можете знати такі речі про жінку? Про жінку, яка могла б бути Лол?

Приглушений та різкий тон Татіани, такий самий, як буває іноді в Готелі де Буа. Лол устала. Звідки цей переляк? Вона робить рух, ніби хоче втекти, вона зараз залишить нас тут удвох.

— Не можна так говорити, не можна.

— Вибач, — каже Татіана. — Жак Гольд уже кілька днів перебуває в дивному стані. Він говорить казна-що.