Читать «Пробудження Лол В. Штайн» онлайн

* * *

Лол В. Штайн народилася тут, у С. Тахла, і тут вона прожила більшу частину своєї юності. Її батько був викладачем в університеті. Вона має брата, старшого за неї на дев’ять років — я його ніколи не бачив — кажуть, що він живе в Парижі. Її батьки вже померли.

Я нічого не чув про дитинство Лол В. Штайн. Це вражає. І навіть від Татіани Карл, її найліпшої подруги в роки навчання в коледжі.

Щочетверга вони танцювали вдвох на спустілому майданчику перед школою. Вони не хотіли виходити разом з іншими, їм більше подобалося зоставатися в коледжі.

Дівчата… їм надавали багато свободи, розповідала Татіана, вони були чарівні, вони вміли краще за інших добиватися цієї ласки, і їм давали такий дозвіл. Потанцюємо, Татіано? Радіо в сусідньому будинку передавало вже давно не модні танці — якась ностальгійна програма — і цього їм було досить. Наглядачки десь дівалися, і тільки вони вдвох лишались у великому дворі, де в такі дні між танцями було чути шум вулиць, давай Татіано, ходи до танцю, Татіано, ходи. Ось, що я знаю.

Також мені відомо наступне: Лол зустрілася з Майклом Річардсоном, коли мала дев’ятнадцять. Вони познайомилися під час шкільних канікул, одного ранку, на заняттях із тенісу. Йому було двадцять п’ять. Він був єдиним сином у родині великого землевласника в околицях Т. Біч. Він нічим не займався. Батьки погодилися на шлюб. Лол повинна була залишатися зарученою протягом шести місяців, весілля мало відбутися восени. Лол щойно остаточно полишила коледж. Вона була на канікулах у Т. Біч, коли відбувся великий сезонний бал у міському казино.

Татіана не вірить у вирішальну роль цього сумнозвісного балу у хворобі Лол В. Штайн.

Вона, Татіана Карл, відносить до більш давніх часів походження цієї хвороби, навіть ще до початку їхньої дружби. Причини недуги крилися в самій Лол В. Штайн, вони тліли в ній, приховані, і затримувала їхній прояв тільки велика любов, яка завжди оточувала Лол у родині і, пізніше, у коледжі. У коледжі, каже Татіана, і вона була не єдиною, хто так вважав, уже чогось бракувало Лол для того, щоб бути — саме так каже вона — присутньою тут і тепер. Складалося враження, ніби вона, перебуваючи в стані спокійної знудженості, терпіла ту особистість, якою вона себе примушувала здаватися, але про яку вона забувала за найменшої нагоди. Осяйний ореол ніжності, але й байдужості водночас… інші дуже швидко це відчували. Здавалося, вона ніколи не страждала й не знала, що таке смуток, ніхто ніколи не бачив бодай однієї її дівочої сльози. Татіана каже також, що Лол В. Штайн була красивою, що в коледжі за неї билися, хоча вона вислизала з ваших рук як вода; але та дещиця її, яку ви могли втримати, таки була варта зусиль. Вона була дивакувата. Нерозкаяна й дуже витончена насмішниця. Проте якась частина її самої завжди тікала десь далеко від вас і від самого моменту дії. Куди? У юнацьку замріяність? Ні, відказує Татіана, ні, можна сказати — у ніщо, саме так — у ніщо. Можливо, то була не-присутність серця Лол? Татіана була схильна думати, що це, можливо, справді було через серце Лол В. Штайн, яке не було — саме так каже Татіана — не було повністю присутнє тут і тепер — воно, напевно, мало з’явитися, але вона, Лол, цього не знала. Так, здавалося, що це була та сфера почуття, у якій Лол була не така, як усі.