Читать «Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність» онлайн - страница 31

181. «Суд», до якого особа може звернутися за захистом своїх прав відповідно до §4 статті 5 Конвенції, не обов’язково має бути класичним судом, включеним у систему правосуддя держави ( (Уікс проти Сполученого Королівства), § 61). Однак такий орган повинен мати «судовий статус», тобто забезпечувати певні процесуальні гарантії. Таким чином, «суд» має бути незалежним як від виконавчої влади, так і сторін у справі ( (Стівенс проти Мальти (№ 1), § 95).

182. Процедура перегляду задовольняє вимоги Конвенції у тому випадку, коли проводиться судом з дотриманням як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства та відповідно до мети статті 5 , яка полягає у захисті особи від свавілля ( (Кенджбихарі проти Нідерландів), § 27).

183. Незважаючи на те, що §4 статті 5 не зобов’язує Високі Договірні Сторони створювати другий рівень юрисдикції для перевірки законності тримання під вартою, держава, яка його створила, має надати затриманим такі самі гарантії оскарження, що й у першій інстанції ( (Кучера проти Словаччини), § 107; (Наварра проти Франції), § 28; (Тот проти Австрії), § 84).

184. § 4 статті 5 не зобов’язує суд, який розглядає заяву про правомірність тримання під вартою, досліджувати кожен аргумент у поданні заявника. Однак суд не може нехтувати або вважати неістотними конкретні факти, на які посилається затриманий і які можуть поставити під сумнів наявність необхідних умов «законності» позбавлення волі відповідно до Конвенції ( (Ілійков проти Болгарії), § 94).

185. Суд повинен мати повноваження звільнити особу, якщо він з’ясує, що її тримання під вартою є незаконним; повноваження суду на ухвалення рішень, що носять лише рекомендаційний характер, є недостатніми ( (Бенджамін та Уілсон проти Сполученого Королівства) §§ 33 та 34).

3) Процесуальні гарантії

186. Вимога процесуальної справедливості відповідно до § 4 статті 5 не означає обов’язкового застосування одноманітного незмінного стандарту, незалежно від контексту, фактів та обставин. Незважаючи на те, що провадження, передбачене § 4 статті 5 не завжди має обов’язково супроводжуватись тими самими гарантіями, що вимагаються статтею 6 при розгляді кримінальної або цивільної справи, воно повинне мати судовий характер та забезпечувати гарантії відповідно до характеру позбавлення волі, що розглядається ( (А. та інші проти Сполученого Королівства) [ВП], § 203; (Ідалов проти Росії) [ВП], § 161).

187. Коли позбавлення волі підпадає під дію пункту (c) § 1 статті 5, необхідним є проведення слухання ( (Ніколова проти Болгарії) [ВП], § 58). Надання можливості бути заслуханим особисто або за допомогою представника займає важливе місце серед основоположних процесуальних гарантій у справах, що стосуються позбавлення волі ( (Кампаніс проти Греції), § 47).