Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 285

Українська Народна Рада звертається до народу із закликом підтримати цей новий уряд на чолі з “батьком нашого національного відродження”. “Помагайте собі, і Бог нам допоможе” — такими словами завершувалась ця відозва. Численні маніфестації, мітинги підтримки по всьому краю під жовто–синіми прапорами залили Закарпаття. Водночас українці виступили і проти домагань Угорщини забрати собі ці українські території. “Підкарпаття не дамо!” — такі були гасла демонстрантів.

2 листопада 1938 р. європейські держави на домагання Угорщини, яку підтримала й Італія, погодились віддати їй частину Карпатської України та Словаччини. Зокрема Угорщині були передані Ужгород, Мукачеве, де переважало українське населення, а також Берегове з родючими землями Надтисянської долини. Волошин закликав українців до витримки, “закатавши рукави”, розбудовувати свою державу, столицю якої було перенесено до Хуста. У листопаді 1938 р. розпочалась угорська окупація й інших районів Закарпатського краю, яка супроводжувалась арештами і побиттями активістів українського руху.

Уряд Волошина почав створювати військові загони Організації національної оборони (ОНО). Передусім була створена військова організація “Карпатська Січ”, до якої вливались українські старшини, що брали участь ще у громадянській війні в Україні і в Галичині, представники ОУН та інших патріотичних організацій. Був сформований жіночий відділ Організації національної оборони на чолі зі Стефанією Тисовською.

Новий Крайовий уряд створював власну адміністрацію, торговельну мережу, господарське життя, судові органи, шкільну освіту, пресу, власну церкву, яка була греко–католицькою і яку очолив, за підтримки Ватикану, єпископ Олександр Стойка. Уряд приділяв увагу і національним меншинам краю.

Патріотичні сили відновили свої домагання щодо повної автономії Карпатської Русі — Срібної Землі. Українські патріоти всюди заявляли про свою моральну підтримку закарпатським українцям. Особливо велике враження факт існування Карпатської України справив у Галичині, яка мала ще не вичерпані до кінця сили національно–визвольного руху. Українці Галичини вбачали в цьому явищі перший крок до відродження соборної і незалежної України. З усіх кінців до Закарпаття йшли пожертви у розмірі піввідсотка річного заробітку в ім’я розбудови цієї держави. 12 лютого 1939 р. за рішенням уряду тут відбулися вибори до Першого сойму Карпатської України. Це були перші таємні, рівні, прямі вибори до законодавчого органу влади, які обрали до нього 32 посли.

У зверненні до народу Волошин із радістю констатував, що вибори показали високу політичну зрілість і національну свідомість народу, рівно ж солідарність та любов один до одного, зрозумівши “наші спільні інтереси”.