Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 273

29 серпня 1937 р. він і його дружина покінчили життя самогубством. Так завершив своє життя один із активних політичних діячів України, що створював у 1920 р. УКП (Українську компартію), а потім перейшов до КП(б)У і вірно служив більшовикам, виступаючи навіть “громадським обвинувачем” на процесі СВУ 1929 року…

Переговори членів українського Політбюро зі Сталіним призвели до тотального погрому вищих партійних, урядових, господарських і культурних організацій України. Все Політбюро і кандидати до нього (16 осіб) були знищені. Загинуло все оргбюро ЦК, усі секретарі ЦК, в тому числі Косіор, Хатаєвич, Попов, із 62 членів і 40 кандидатів ЦК КП(б)У залишилося тільки двоє. Весь уряд — 17 осіб — був заарештований. Далі були знищені майже всі секретарі обкомів партії, члени бюро обкомів, голови й члени президій облвиконкомів, міськрад, райпарткомів і райвиконкомів, керівники багатьох підприємств, Спілка письменників України, наукові та педагогічні кадри, культурно–просвітні установи та організації. Арешти йшли під гаслом боротьби з націонал–фашистською організацією в Україні… З Москви тихенько приїздили якісь невідомі люди і посідали місця в обкомах, райкомах, облвиконкомах, які тривалий час залишались вільними після арештів українських урядовців.

На 1938 р. радянська Україна лежала розчавлена більшовицьким центром, який поставив завдання знищити всю українську інтелігенцію, всю партійну верхівку, що були хоч якоюсь мірою, хоч номінально носіями ідеї суверенної української держави. Серед них були не лише українці за походженням, а й представники інших національностей, які, працюючи в Україні, розуміли необхідність існування української державності і вважали, що саме радянський, комуністичний тип державності вирішує цю проблему остаточно.

Але кривава операція центру знищила ці партійні й державні кадри. Микита Хрущов довершив чистку партійних і державних кадрів до січня 1938 р. З лютого 1938 р. головою українського уряду був призначений Дем’ян Коротченко. За законами ці посадові чиновники мали обиратися з’їздом партії та рішенням Верховної Ради України. XIV з’їзд партії — “хрущовський” — і новообрана 1938 року Верховна Рада УРСР не обирали вже своїх лідерів — цих призначених Москвою вищих посадовців — Хрущова і Коротченка —тепер вони лише формально затвердили.

Після цього диктатуру більшовицької партії та її вождя Сталіна здійснювали в Україні його довірені особи — Хрущов і Коротченко. В 1939 р. зменшилась, хоч і не припинилась зовсім, друга хвиля кривавого терору проти українського народу. Україна була перетворена в складову частину союзної імперії. За це вона заплатила мільйонами життів українських селян, творчої інтелігенції, партійних і державних керівників, які повірили в ідею радянської влади і більшовицького суспільства.

Разом із розгромом цих носіїв державності були знищені й рештки державницького суверенітету Радянської України. Конституція 1937 року залишилась тільки демагогічним прикриттям прямого централістськодиктаторського правління більшовицького центру, який вдавався до таких маскарадів, як конституція, рівноправність громадян, право республіки на вихід із СРСР тощо.